Від автора: Усі десять років нашого знайомства Роман Скиба був для мене «телефонним Буддою», яскравим поетом й автором милих і добрих дитячих книг – таких, які б я хотіла, аби читали мої майбутні нащадки. Зараз він став ще й, як би пафосно це не прозвучало, голосом незгідних із мілітаристською політикою постмайданної влади, голосом розуму і гуманізму. Ми поговорили про літературу, революції, війну, розплату за правду і зомболюдей.
– Європейська література ХХ століття головним чином відштовхувалася від гуманістично-антивоєнної, пацифістської і антифашистської традиції – а її провідні представники завжди критично ставилися до пропаганди державного патріотизму. Чому українські поети і літератори – в масі люди доволі скромних творчих талантів, стоять зараз в авангарді цієї пропаганди?
– Кожна революція робить пропагандистський акцент на тому, що її підтримують «прогресивні» сили – яка ж революція без студентства та інтелігенції? Хто ж, як не «моральні авторитети» викличе людей на вулиці і пошле їх під кулі? Наші митці, як видно, без особливих вагань взялися за цю роль. «Розумні і талановиті», як це не сумно, такі ж нестійкі до ідеологічних зомбі-вірусів, як і обивателі.
– Романе, ти сам завжди себе називав аполітичним митцем. Проте зараз у тебе дуже чітка позиція, яка дуже відрізняєтся від суспільних трендів. Як ти прийшов до цього?
– Я й залишаюся аполітичним. Моя позиція лежить не в площині політики, а в площині логіки. Українська революція – це велике порушення правил. Якщо правила порушила одна сторона, нема підстав цього не зробити іншій. Дійство під назвою «Майдан» було непотрібним безглуздим злом, що призвело до зла наслідкового. Ця громадянська війна – карма «Майдану». Чим менше політика втручається у життя особистості і привертає до себе її увагу, тим адекватніше суспільство.
– Що за історія відбулася з видавництвом «Старого лева»? Як ти на це реагуватимеш, чи вже реагуєш? Що чекає вагалі на українську дитячу книжку, за твоїми прогнозами? Чи не стане вона інструментом пропаганди і виточуванням із дітей «корисних членів суспільства»?
– Внаслідок фейсбучного скандалу видавництво «Старого Лева» вирішило вилучити із продажу на Форумі видавців моя книжку «Баламутинки» та книжку Наталки Пасічник «Терезка з Медової Печери». Саме видавництво про мотиви висловлюється дуже таємничо і заплутано, але я однозначно трактую цей крок як громадську санкцію проти інакомислячих. Так уже склалося, що свідомість людства розвивається від колективної до індивідуальної, а не навпаки. І ніяк не добре, коли колективна на певному етапі перебирає повноважень, витісняє чи підпорядковує індивідуальну.
– Прикметно, що на цьогорічний форум не запрошуватимуть російських видавців. Тридцяті роки минулого століття нас доганяють. У середовищі зомбоподібних істоток, які відмовляють тобі у праві бути собою, не бути інакомислячим може тільки зомбоголова істотка.
– Як змінилися твої стосунки із «колегами по цеху», відколи ти зайняв антивоєнну позицію?
– Мушу констатувати:станом на цей час переважна більшість моїх друзів і знайомих – зомбі. Зомбі бувають різні – з кимось із них можна, не зважаючи ні на що, підтримувати адекватнні стосунки, з іншими – це тимчасово неможливо, але є підстави сподіватися, що рано, чи пізно вони прийдуть до тями. А декому я вже ніколи не подам руки… .
– Українська література виглядає дуже провінційною на фоні літератури, скажімо, європейської. Чому так відбувається?
– Вона, може, й виглядає так здалеку, але не є такою. Хоча б тому що в цій літературі присутній я. Ну, і крім мене, звісно, вистачає яскравих явищ. Теперішня зомбованість літераторів не перекреслює якості їхніх творів. Когось із них у контексті цих подій я можу назвати покидьками, але це ніяк не впливає на мою оцінку того, що вони продукують у мистецькій сфері. Мистецтво не можна змішувати ні з політикою, ні з особистими стосунками.
– Як читатиметься сучукрліт в Луганську чи Донецьку, після бомбардувань мирного населення? Як будуть ставитися там до української культури - безвідносно від результатів війни, якщо її провідні представники вимагають зараз стерти з лиця землі цей регіон з його жителями?
Війна на Сході була програна ще відтоді, як туди прийшла українська армія. Навряд чи тамтешні мешканці зможуть колись назвати своєю державу, що бомбардувала їх і обстрілювала з гармат.
СУТІНКИ БОГІВ
Нишкнуть патриції.
Виє на Рим вовчиця.
Шкіра нам – криця.
Нас легіонів тридцять.
Маршем, рядами,
При калашах, базуках, —
Дробом там-таму
Кроки ввіряєм бруку.
Згідно з кометами
Вістим добу Вендетти –
П’яних з багнетами
Ви нас без слів збагнете.
Дикі й запеклі,
Нині ми всюдисущі!
Наші у пеклі,
Наші у Райській пущі.
Спалимо жертви –
Слава старим звичАям! –
Враже наш мертвий,
Ось ми й тебе прощаєм!..
Рушим по скелях,
До висоти голодні,
Виплеснем келих
В пащу святій безодні…
Вічності Страже, Правда ж, —
Ти нам не ворог?
Вийде і скаже:
«Не вас виглядав я в горах…»
Розмовляла Юлія Малькіна
Читати по темі:
Олег Ясинский Вопросы о майданах
Олексій Блюмінов Правий марш
Золтан Гроссман Враг моего врага не значит друг
Андрій Мовчан, Альона Ляшева Синьо-жовтра стрічка для солдата-пішака
Стівен Шенфілд Майдан: демократия или национализм?
Максім Гарэцкі Русский
Роджер Еннiс Гражданская война и сопротивление
Єгор Воронов Письмо маленького человека
-
Економіка
Уолл-стрит рассчитывает на прибыли от войны
Илай Клифтон Спрос растет>> -
Антифашизм
Комплекс Бандеры. Фашисты: история, функции, сети
Junge Welt Против ревизионизма>> -
Історія
«Красная скала». Камни истории и флаги войны
Андрій Манчук Создатели конфликта>> -
Дискусія
Оксана Жолнович: «сломать все социальное»
Дмитрий Ковалевич Классовая повестка>>