Ой, весна!

Ой, весна! Ой, шумлять дерева,
і хитаються віти в нестямі
Хочу слухать забуті слова,
хочу бачити місячні плями

Тіні й плями... О сон мій ясний,
як далекий садок повітовий
Милий образ і мій, і не мій,
ввесь залитий сльозами любови

Ну чого я не можу забуть,
ну чого я не можу згадати
твої губи, і плечі, і грудь,
ввесь твій стан молодий і проклятий?

Під очима і в'яне, й горить.
Я не хочу ні Налі, ні Майї
Я нікого не можу любить,
бо тебе до нестями кохаю

Як це вийшло, далека, що я
своє щастя розбив, як дитина?
Ти казала: «Бери... я  твоя...»
Я ж, дурний, тільки гладив коліна

Тільки гладив коліна, мовчав
Цілував тільки плечі та брови
Хоч і добре до неї я знав
все, що треба нам знать для любови

Я не міг, хоч і кликала кров,
теплі хмари і зір твій чудовий
Ми казали про вічну любов,
і хотів я такої любови.

Може, й треба, щоб згинула мить,
і тому ти зі мною віками
Я боявся тебе розлюбить
після того, що буде між нами

Піднімається хвилями жуть
і оточує траурним гаєм
Восьмий рік як дурний я ходжу,
восьмий рік по тобі я ридаю

Я тебе не забуду, а ти
одрубала до себе дорогу
Бо, коли я пішов на фронти,
ти взяла й полюбила другого

Заливає прибоями гнів
Я  живу...  а  мені все немиле
Ну чого я тоді не зробив
так, як ти, о далека, хотіла?

Вже ніщо й не цікавить мене
Тільки жутко, як ніч наступає
Бо другий твоє тіло ясне
кожну ніч до знемоги кохає

Я не можу і спати від ран,
не дає мені жити минуле
Все частіше дивлюсь на наган,
все страшніше мені його дуло

Кличеш ти!? Я ж не можу ніяк
Хоч і знаю до тебе дорогу
Повстає уся гордість моя,
вся любов повстає проти цього

Є таке, що жене мою жуть,
що кида мої муки додолу:
не назад, а вперед я гляджу,
як почую пісні комсомолу

І стає спокійніша душа,
пліч твоїх пропадають овали
Ти для нашого руху чужа,
бо нужди ти ніколи не знала.

Ми з тобою зійшлись у маю,
ще не знав я, що значить ідея,
ти й тоді Україну мою
не любила, сміялась із неї!

Вже давно одлунали бої,
і нові ми побачили гони
Ти ще дужче не любиш її,
коли стала Вкраїна червона

Бачу в тьмі я пожежу руду
і знамена червоні без краю
До стола я нагана кладу
і два рази ключем замикаю.

Світові підіймаються дні.
Як щасливо у їхньому русі!
Ще наган пригодиться мені,
для других я іще пригоджуся.

1926 р.