Сусіди любі! Пише вам Олеся.
Ми всі здорові й добре нам ведеться
Сім місяців отсе мовчали ми,
Аж на кінці вандрівки стали ми.
Серед лісів тут живемо в бараці
І маємо страшенно много праці.
Рубаєм дерева на сажень грубі –
Одно два дні довбем, сусіди любі!
За рік отак чень буде чистий морг,
То будем сіять. Живемо наборг.
Боргує нам уряд, покіль до свого,
Курузи, бульбу, сіль – і більш нічого.
Не розлучили нас і на п"ять хвиль...
До міста маємо п"ятнадцять миль.
В лісах, під горами... Та ми не ропчем,
Доріг нема, стежки, дасть бог, протопчем.
Та ви цікаві, як нам до води
Доїхалось, а потім аж сюди.
До Відня їхали спокійно вкупі;
У Відні нас три дні держали в цюпі.
Пустили нас, лиш пан якийсь від нас
Сім срібла взяв, що підписав нам пас.
З Понтеби завернули нас до Грацю,
Там ти неділі мали з нами працю.
Писали до Стрия, Мостів і Кут.
А нам казали "Зачекайте тут!"
Палазя там умерла від уроків,
А лікар німець мовив: "З браку соків".
Івась умер, напевно від нічниць,
А лікар мовив: "Не плетіть дурниць!"
Та як ще Гриць, Оксана, Рузя вмерли, –
Пустили нас: "Ідіть, куди наперли!"
До моря ми добрались без біди,
Лиш що до нас присіпались жиди
І видурили від Баланди й Хмиза
По десять ринських за якісь авіза.
Та на одній пересідці якось
Згубився і пропав Юрків Антось.
В Генові ми сім неділь шифу ждали,
За містом в норах, як цигани, спали.
Поганий край! Докучив голод нам,
І гарячок понабирались там.
Сім штук дітей, Онищиха, й Чаплиха,
І Хрущ старий там вмерли. Збулись лиха.
Було б нас більш вмерло, бо якась
На нас італьська пані завзялась
І випросила в короля свідотство:
Держать їх, аж їм вимре все жіноцтво.
Хрест божий з нами! Певно, се була
Якась безбожна упириця зла.
Бо справді, на жінок у тії доби
Ударили найгіршії хвороби.
Та бог наслав на тую злюку бич:
Попавсь нам лепський русначок-панич.
Списав він лист від нас, слізьми облитий,
До їх там королеви Маргарити.
Все розповів: як нас тут трясця б"є
Як відьма ніччю кров жіночу п"є
Що тут дітей без корму сохне й плаче
Як з відьмою король у гречку скаче...
І помогло. Пустили нас як стій.
Урвалося поганій відьмі тій.
А як ми вже на корабель сідали,
То панича від нас арештували,
Немовби то він ошуканець єсть.
Він нам шепнув: "Се злої відьми месть!
Мовчіть, бо пропадете всі дочиста!"
Ми – ша! Пропало наших ринських триста!
По морі ми плили без злих пригод,
Лиш хорував погано весь народ.
На морі вмерло дев"ять душ народу;
Їх замість погребу метали в воду.
Най бог боронить від такої тьми,
Як матері ридали за дітьми,
Коли їх риби довгі, мов ті балки,
Зубаті, чорні, рвали на кавалки!
В Бразилії ми теж зазнали зла:
Пропасниця лиха на нас зайшла.
Три місяці чекали ми на квіти:
Три хлопи вмерли тут і три кобіти.
П"ять хлопців до послуг продали ми,
А сім дівчат пішло в т а к і доми.
Про хлопців досі ми не мали вісти,
Дівчата раді: є що пити й їсти.
Що ще писати вам? Тут новин не гук:
П"ять душ нам досі вмерло від гадюк.
Тут по лісах блукають дикі люде,
Б"ють наших і їдять. І нам те, мабуть, буде.
Та, може дасть нам бог іще піднятись.
Було нас сорок, є ще вісімнадцять.
Одно лиш жаль, що вже по-руськи тут
Молитися ні балакать не дадуть
На нас у місті крикнув Кандзюбінський:
"Nie wolno tutaj gadac po rusinskij!
Tu polski kraj i polski Bog i krol!
Po polsku gadaj albo gebe stul"
Га, що ж, коли так острий ферлядунок,
Хай буде й так! Який нам тут рятунок?
Сим кінчимо. Прощайте! Ждіть від нас
Звісток, як нам заблисне ліпший час.
1898 р.
***
«Письмо из Бразилии».
Соседи наши, пишет вам Олеся
Мы все здоровы, хорошо нам здесь
Семь месяцев подряд молчали мы
Пока в конце пути не встали мы
Среди лесов в бараке мы живем
В трудах у нас проходит день за днем
Деревья рубим толстые, как башни –
Два дня одно долбим, соседи наши!
За год расчистим пашню мы в лесах
И будем сеять. А пока в долгах
Правительство дает нам в долг зерно
Картошку, соль. И больше ничего
Не разлучиться и на пару нам минут
Идти до города полдня по лесу тут
Сидим в глухих мы чащах, но не ропщем
Раз нет дорог, тропинки мы протопчем
Но расскажу, соседи, как вода
Нас после странствий принесла сюда
До Вены поезд шел по всей стране
А там три дня держали нас в тюрьме
И лишь потом какой-то господин
За взятку серебром освободил
Из Понтебу нас возвратили к Грацу
И для проверки посадили в карцер
Ответа ждали из Стрыя и Кут
Пока мы три недели гнили тут
Палазя умерла там от работ
А доктор молвил: «Слабенький народ»
Ивася удушил там домовой,
А доктор-немец молвил: «Бред какой!»
Еще троих на кладбище свезли, –
Пустили нас: «Идите, куда шли!»
Поехали мы в Геную скорее,
А по дороге встретились евреи,
И выдурили у Баланды с Хмызом
По десять марок за свои авизо
А на одной из пересадок там
Антось случайно от семьи отстал
На семь недель мы в Генуе застряли
За городом в цыганских норах спали
Плохое место! Голод мучил нас
Болезни не давали людям спасу
Детей и женщин много унесли
И стариков. Отмучались они
Могло и больше нас уйти в могилу
В Италии нас ведьма невзлюбила
Король издал указ: держать нас тут
Покуда женщины у нас не перемрут
Его подговорила упырица.
Спаси нас Боже! – стали мы молиться.
Молились, ждали целые недели
А женщины, и в правду, все болели
Но Бог нашел на ведьму ту управу –
Земляк пришел на помощь, паныч храбрый
Письмо о наших муках написал
И доброй королеве передал
Все рассказал: как наши дети плачут,
Как с ведьмою король в постели скачет
Как лихорадка нас несчастных бьет
Как ведма ночью кровь у женщин пьет
И помогло. Пустили вскоре нас
Поганой ведьме не помог указ
Когда мы на корабль уже шагали
Вдруг паныча в полицию забрали
За то, что он дурил простой народ
Шепнул он тихо: «Злая ведьма врет!»
Сказал вдогонку, чтобы мы молчали
А триста наших марок с ним пропали
Поплыли мы по морю. Дни летели
А наши люди тяжело болели
Скончалось девять там заробитчан
Бросали трупы прямо в океан
Не дай вам Боже, чтобы вы видали
Как матери за детками рыдали
Когда рыбины – зубы, как пила –
На волнах разрывали их тела
Тем, кто сумел доплыть, пришлось не сладко
Опять на нас напала лихорадка
Ждали билеты долго от властей
Похоронили семеро детей
Пять мальчиков в работу мы продали
Семь девушек от нас в бордель попали
От хлопцев нет известий: где-то делись
Девчата рады: досыта наелись
Про что писать? Особых нет вестей
Народ здесь гибнет от укусов змей
И дикари тут по лесам снуют
Едят людей. Поймают нас – убьют
Но, может быть, получится подняться
Нас было сорок, стало восемнадцать
Лишь жалко нам, что по-русински тут
Молиться и общаться не дадут
На нас недавно крикнул Кандзюбинский:
"Nie wolno tutaj gadac po rusinskij!
Tu polski kraj i polski Bog i krol!
Po polsku gadaj albo gebe stul"
Ну что же, если рот закроют, братцы –
Пусть будет так. Нам некуда деваться
Засим конец. Услышите о нас
Если наступят лучше времена.
Перевод Андрея Манчука
2010 г.
-
Економіка
Уолл-стрит рассчитывает на прибыли от войны
Илай Клифтон Спрос растет>> -
Антифашизм
Комплекс Бандеры. Фашисты: история, функции, сети
Junge Welt Против ревизионизма>> -
Історія
«Красная скала». Камни истории и флаги войны
Андрій Манчук Создатели конфликта>> -
Пряма мова
«Пропаганда строится на двоемыслии»
Белла Рапопорт Феминизм слева>>