50 років революції

«Заборонено забороняти»
написано на стінах Сорбони 1968-го року

50 років тому світова капіталістична система захиталася. І мало не впала.

На початку 1968-го тимчасово повалено проамериканську військову диктатуру у Таїланді. 1 травня на вулиці Парижа вийшли студенти. Ще у березні вони захопили корпуси Нантера, потім Сорбони, влаштували там вільні лекції, і це стало поштовхом до грандіозного робітничого страйку – припинила роботу третина усіх найманих робітників Франції. 

У квітні – травні у США відбулися багатотисячні демонстрації американців за участю ветеранів в’єтнамської війни. Вони вимагали припинити імперіалістичну агресію Вашингтона в Індокитаї. Студенти масово спалювали повістки до армії.

Запалали Німеччина, Італія, Японія, Мексика. Правлячий клас застосував зброю проти демонстрантів. Найжахливішими були розстріли у Мехіко та Чікаго. Президент Де Голь терміново вилетів до французького окупаційного корпусу у Німеччині, аби за його допомогою придушити повстання у Парижі.

Громадянська війна і соціальні вимоги революції 1968-го року

Дрібна та велика буржуазія тремтіла, коли на вулиці європейських, американських і азіатських столиць виходили студенти, заводії заворушень, разом з робітниками.

Разом з гаслами справедливості і любові («All you need is love», – співали The Beatles) вони висували вимоги правди і шукали відповіді на питання, на які не могло відповісти буржуазне суспільство – питання про смисл життя, війну, вбивства і, головне, свободу людини («The answer is blowing in the wind», – говорив Боб Ділан). 

Багатомільйонні демонстрації вимагали припинити імперіалістичну агресію США в країнах третього світу, а Deep Purple поставили питання про відповідальність людини за свої вчинки, в тому числі й за війну («Child in time»).

Ці філософські питання насправді не були незрозумілими і складними для студентів і робітничої молоді того часу. Навпаки, тоді великими тиражами розходилися твори філософів – неомарксистів Маркузе, Альтюсера, Фрома, Сартра («Одновимірна людина», «Ерос і цивілізація», «Мати чи бути»).

Одночасно з антивоєнними вимогами студенти і робітники ставили кардинальне питання – зміни капіталістичної системи. Знесення суспільства споживання, «потреблятства» – у вільному перекладі. Знесення економіки, де головним є прибуток власників і корпорацій, а не стан громадян. Знесення суспільства, де обивателі у питанні «мати чи бути?» обирають відповідь «мати!».

У Каліфорнії та деяких північних штатах сотні тисяч хіпі тоді почали жити за іншими принципами, ніж усталені у буржуазному суспільстві.

Капіталізм встояв

Перші акції протесту у Парижі почалися ще 9 листопада 1967-го, після вбивства проамериканськими військовими у Болівії культового революціонера Че Гевари. Вимоги французьких студентів стосувалися реформи освіти, але вони швидко зрозуміли, що реформувати освіту, зробити її доступною і вільною, без реформи капіталістичного суспільства, неможливо. Тому вони скандували: «Че – герой! Буржуазія – лайно!».

Капіталізм встояв. Ціною тисяч вбивств, вбивства Мартина Лютера Кінга того ж 68-го року. Ціною тимчасової відставки Де Голя. Ціною ганебної поразки у В’єтнамі. Ціною того, що з кінця 60-х до влади у західних країнах приходять соціал-демократи, які замість суспільства ринкової експлуатації почали будувати соціальний welfare state. Державу, яка тільки пом’якшувала соціальні протиріччя. 

Світ змінився. США почали, нарешті, поважати громадянські права, припинили расову сегрегацію і практику макартизму. Європа стала соціальною. Тому 68-й рік, без сумніву, був роком Революції. Але всі ці здобутки не змінювали відповідь на головне питання для людини: «мати чи бути?».

Капіталізм буде знищений

Для буржуазних політологів на кшталт Фукуями, поразка революції 68-го року стала підставою для проголошення «кінця історії». Тобто остаточної і безповоротної перемоги ринкової економіки та буржуазних соціальних відносин. Мовляв, людське суспільство, яке протягом тисяч років міняло свої соціальні моделі, нарешті зупинилося у своєму розвитку на капіталізмові. До кінця світу.

Проте вже чилійська революція 1971-73, акції альтерглобалістів, повстання у мексиканському штаті Ч’япас, грецький референдум 2015-го та багато інших глобальних подій свідчать про інше. А найголовніше – періодичні кризи ринкової економіки, причина яких міститься у самій природі капіталізму, говорять про те, що від законів природи не втечеш. 

«Кінця історії» не буде. Суспільство буде й далі розвиватися. Капіталізм загине, як загинули рабовласництво і феодалізм. Це просто випливає з другого начала термодинаміки – будь-яка система народжується, розвивається і неминуче гине. Те ж буде і з капіталізмом. Від нього залишаться лиш рештки башт – близнюків та викопані майбутніми археологами уривки газет з котировками бірж Уолл-Стріт.

Україна і капіталізм

Але нам важливіше, як всі ці глобальні процеси, проявом яких була глобальна криза капіталізму 1968-го, відіб’ються на Україні.

Насправді українці зараз знаходяться в набагато гіршому економічному, соціальному і правовому стані, ніж Європа і США у 68-му. Але проблеми і виклики для суспільства – ті ж самі.

Та ж сама війна, капіталістична експлуатація, придушення громадянських і соціальних прав.

Далі – вибір за нами.

Передусім – за студентами.

Володимир Чемерис

Читайте по теме:

Андрей Манчук. «Красный Май? Можем повторить»

Максим Лебский. Товарищ Ибрагим: турецкое поколение 1968 года

Иммануил Валлерстайн. Восстания: здесь, там и повсюду

Андрей Манчук. Вино разлива 2011 года

Тарик Али. «Дух времени»

Шеймас Милн. Сила и слабость глобальных протестов

Cлавой Жижек. Наступают опасные времена

Андрей Манчук. Перспективы протестов