Диво на Верховині

Дерев'яний у плуга леміш.
І не впряжені в плуг
ані віл, ні корова, ні коник, –
Василь на бідну свою жону,
Забувшись на мить, крикнув: «Тпрру!»
Коли впряжена в плуг
зупинилась дружина,
на місце її
русин старий ступив.

Мов могилка на краю села,
напевно, така маленька
земля Василева,
тут знайома подружжю
грудочка кожна;
дорідний ячмінь.
Добре землю брав дерев'яний плужок,
Аж поки, доки серце Анці
не надірвалось. 

Робота призупинилася,
хоча й половинку не заорано;
Василь голову схилив у зажурі,
що забув на нивчині
і плуг свій. В нічному бутті
з жалем дивився на стулені вії
дружини своєї:
що ж із ним буде,
з одним, із самотнім?
Й тоді – саміський по ниві
плуг поплив...

Дехто бачив насправді,
Як у потойбічному сяйві
дружини душа була
впряжена в плуг.
Вона, як жива, тягнула.

А Василь цілу ніч
біля неї сидів. І
помітив лише, що
обличчя дружини зморшене
лагідна усмішка розгладила.

1936 р.