Ми без Криму

Прикрі почуття українців щодо від'єднання Криму пояснюються головним чином пошкодженням звичного малюнку карти України. Немає тепер отієї медальки внизу абрису України.

Прикро мабуть і через те, що ми побачили з максимальною ясністю, що кримчани відмовилися від участі у всеукраїнському державотворчому процесі, виявивши вже не просто байдужість, але й відверту антипатію до українських справ.

І з чого б йому, населенню Криму, перейматися проблемами «розбудови держави», – а тим більш «національної», – коли воно не може знайти у Києві розуміння своїх, достатньо нехитрих, вимог та адекватного їх вирішення?

Київським урядовцям про кримські проблеми згадувати зараз не на часі, та й вже немає потреби. Цим тепер будуть займатися самі кримчани за допомогою свого «більш ніж брата» росіянина. Адже українця у цій компанії бачити вже не хочуть.

Як на мене, зараз нам менше за все треба ставати через цей неприємний факт у позу ображеного колективного українського «Йосипа Бродського» й тішити себе різноманітними бідами, які, на нашу думку, повинні неодмінно посипатися на голову кримчан. До того ж, на Крим зовсім не обов’язково чекає доля Абхазії. Може статися, що життя простих людей і справді стане кращим – або принаймні не погіршиться. А ми вчергове пошиємося в дурні зі своїм клікушеством.

Я вивів би ще один важливий урок для українців з цієї історії. А саме – розуміння того, що волевияв одних не може безперешкодно просуватися у суспільстві, іґноруючи волю, права та інтереси інших. Не можна у сучасному світі вимагати одностайності геть від усіх. Навіть якщо на тебе зійшло якесь сакральне знання, і його із вдячністю прийняли твої адепти – симпатики та прихильники, партії та регіони.

Вже мовчу про те, що це не демократично, бо «демократія» у вустах осяяного може бути лайливим словом – так само, як і «лібералізм» чи «толерантність». Мова йде про те, що варто пам’ятати про існування іншої думки. Іншої та не менш вистражданої правди. Пам'ятати про існування численних співгромадян, хто, з різних причин, не вважає за потрібне приймати ваші принципи. Крим, – та й не один лиш Крим, – нам це наочно продемонстрував.

Слід відмовитися від намагань бути тотальним і апелювати до «народу», пропонуючи йому задля загальної правди та добра одночасно – наприклад, підстрибнути. Більш того, слід розібратися з тим, коли взагалі і наскільки часто доречно вживати слово «народ», щоб не виглядати анахронічним та бути переконливим не лише у колі своїх ситуативних однодумців.

Переглянути концепцію унітарності держави Україна – ще одна з вимог часу, на яку нам вказали події у Криму. Принаймні треба розібратися, що це таке, і чим унітарність краще від форми федерації, яка в Україні напрошується ледь не з самого 1991 року. Яким чином ви зможете пояснити громадянам України підстави, на яких 9 травня відтепер не загальнонаціональне свято, і чому 30 червня навряд чи коли святкуватимуть на Донбасі?

Фігурально кажучи, у наші часи, за масового просування нових технологій – від зубних коронок, до гаджетів, – найкращим інструментом для державного будівництва навряд чи буде сварочний апарат. Він у минулому, максимум – у початку 20-го століття, коли ще не було накопичено грунтовних знань у царині політичного «сопромату». Чавунні деталі варто негайно поміняти на пластик, кераміку, новітні еластичні матеріали. Тому від жорсткого кріплення треба переходити до м'яких способів: різні там шарніри, пружинки, plug and play.

Гасла ж про «націю» – до музею! Натомість, потрібно зосередитися на більш тонких матеріях громадянського суспільства, як то соціальні й громадянські права людини. Забезпечити її розвиток і добробут, навчання, кваліфіковану та захищену працю, свободу у висловленні своїх думок, право вільне пересування і подорожі. У тому числі – до Криму.

А Україна має зробити з цієї «кримської» історії розумні та позбавлені шовінізму висновки, котрі виведуть її на новий рівень пізнання самої себе. Це дозволить зробити відкриття, які здивують світ.

Олександр Кириченко

Читати по темі:

Жан Жорес. «Нас клеймили, называя плохими французами»

Ігор Єгупов. «Федерализация и левые в Украине»

Артем Кирпиченок. «Письмо украинским товарищам»

Андрій Ніколаідіс. «Флаг - это всего лишь тряпка»