Соціальні наслідки продажу української землі

Ринок – механізм перерозподілу власності. І відкриття ринку продуктивної землі – не спосіб реалізації права власності українськими громадянами, а спосіб відібрання у них їхньої власності. Тобто, спосіб «легітимного» переходу загальнонародної власності до рук невеликого числа власників. Так, як свого часу «ваучерна приватизація» була лиш способом надзвичайно дешевої концентрації власності у галузі промисловості в руках великого капіталу (як вітчизняного, так і транснаціонального). Наслідок – деіндустріалізація України і перетворення її у сировинний придаток з дешевою робочою силою.

Українська земля буде скуплена великим капіталом за тією ціною, яку поставлять покупці. Селяни у більшості не мають достатньо коштів для забезпечення нагальних соціальних потреб, у тому числі медицини. Цей факт, а також позаекономічні методи, які зараз широко застосовуються в аграрному секторі, – наприклад, рейдерство, – свідчить про те, що землю будуть скуповувати за мінімальною ціною. Окрім того, маленькі, «фермерські» господарства будуть незмінно програвати у конкурентній боротьбі великим латифундистським господарствам, банкрутувати і продаватися. Селяни змушені будуть погодитись на низьку ціну землі через елементарний брак фінансів.

Мета будь-якого капіталістичного підприємництва – виключно прибуток. Українська земля може дати великий прибуток і на зернових культурах, і, особливо, на технічних. Продавши землю, і державні органи, і органи місцевого самоврядування, втрачають можливість ефективно впливати на аграрну політику в Україні. На відміну від, наприклад, Нідерландів, де існує дострокова оренда з правом для держорганів вилучати землю, якщо вона використовується не відповідно. Мабуть недаремно у нас ліквідували міністерство аграрної політики і продовольства як самостійну одиницю, адже після продажу землі в Україні не буде ані аграрної політики, ані продовольства.

Велике капіталістичне виробництво передбачає, що великий прибуток досягається при якомога менших витратах на робочу силу (при значному застосуванні важкої техніки, хімії і т. д.). Плюс для функціонування капіталізму необхідна резервна армія праці. Тобто – безробіття. Латифундистський спосіб аграрного виробництва потребуватиме значно меншої кількості робочої сили на землі, ніж зараз. Матимемо значне зростання трудової міграції як до міст, так і до Росії чи Польщі.

Ефективність економіки має визначатися не рівнем прибутку невеликої частини суспільства, а тим, якій кількості громадян ця земля і промисловість можуть забезпечити роботу і достойні доходи. Ми жили у країні, де 52 мільйони громадян мали це надбання, а їхні податки забезпечували доступну і безоплатну медицину і освіту. Сьогодні наша земля і промисловість можуть накормити значно менше людей – при платній освіті і медицині та безпрецедентному обмеженні соціальних прав. Продаж української землі разом з тотальною приватизацією стане останнім цвяхом у труну соціальної держави Україна і остаточно перетворить країну у сировинний придаток з дешевою робочою силою. І це відбудеться незалежно від того, чи тільки українські латифундисти зможуть купувати землю, чи таке право також матимуть іноземці.

Відвертою неправдою є те, що більшість цивілізованих країн мають приватну власність і вільний ринок землі. А також те, що сільське господарство у таких країнах з приватною землею більш ефективне. На жаль, сьогодні Україна імпортує ті види продовольства, які сама свого часу виробляла на експорт, з країн, які не мають ринку землі. Існували й існують національні культури, де приватна власність на землю неприйнятна. «Продавати землю все одно, що продавати небо. Земля і небо належать всім» – говорили американські індіанці. Купляти і продавати землю почали білі, пропонуючи корінним «реалізовувати своє право власності» за скляні буси чи пляшку віскі. В результаті індіанці опинилися у резерваціях на своїй рідній землі.

Усі без виключення українські уряди жодним чином не підтримували колективний обробіток землі. Між тим, пільгова оренда землі та пільгові кредити для колективних селянських господарств – варіант соціальної реформи для створення робочих місць та продуктивного сільського господарства в українському селі. Подібні моделі є в Ізраїлі, Білорусі та інших країнах світу. Існуючий стан речей у сільському господарстві України, без сумніву, потребує змін. Як і взагалі стан справ у державі. Але нам необхідно йти не шляхом «ринкових», «лібертаріанських» реформ, а шляхом реформ соціальних.

За Конституцією України земля є «об’єктом права власності Українського народу» не містить норм про приватну власність та продаж землі. Як розпорядитися землею, можуть вирішити лише українці на референдумі. Зеленський не те що маніпулює, а відверто махлює, коли пропонує референдум лише про право продажу для іноземців, а не про продаж землі в принципі. І на референдумі має бути два питання. Перше: «ви за приватну власніть на землю і право продажу української землі?» Друге: «ви за загальнонародну власність на землю і заборону продажу української землі?».

Володимир Чемерис

Читайте по теме:

Андрей Манчук. Золотые луковицы Украины

Юрий Шахин. Аграрная держава расправляет плечи

Дмитрий Ковалевич. Как скупают украинскую землю

Элизабет Фрейзер. Кто владеет землями Украины?

Андрей Манчук. Красное на черном. Приватизация земли в Украине

Олександр Довженко. Земля

Исаак Бабель. Великая Старица

Андрей Манчук. Забор с пулеметом. Будущее «аграрной сверхдержавы»