Народна освіта за десять років

Сегодня, когда Партия регионов и ее конкуренты из рядов украинской националистической оппозиции спекулируют на языковом вопросе, пытаясь разделить голоса миллионов избирателей на западе и востоке страны, важно напомнить о реальных практических достижениях в образовательной и культурной политике, которые были достигнуты правительством Советской Украины в первое послереволюционное десятилетие. Статья Николая Скрипника – украинского коммуниста, организатора рабочего движения, наркома образования УССР, 140-летний юбилей которого отмечает в этом году Украина, – хорошо показывает масштабы этой культурной революции, которая затронула миллионные массы в украинских селах и городах, открывая путь к знаниям и культуре.

Жовтнева революція, скинувши владу поміщиків і капіталістів, поставила нові завдання і в народній освіті, а саме: служити трудящим масам, давати знання трудящим. Святкуючи десятиріччя Жовтневої революції, треба перевірити, що зроблено й що стоїть ще на черзі.

Зроблено багато. Досить навести лише кілька цифр. За останні 5 років проведено через наші школи на 5 млн. дітей більше, ніж було це за старих дореволюційних порядків, а цього року наші школи охоплюють майже на півтора мільйони дітей більше, ніж до революції. За останні 5 років навчено письменності понад 2 млн. чоловік. Відсоток письменних на цілій Україні зріс у 2 рази в місті, а на селі навіть в три рази більше, як до війни.

Досить навести лише ці цифри, щоб показати, яку велетенську роботу проведено за останні роки. Але відразу треба сказати, що це лише перші кроки. Зробили багато, але залишилось зробити ще більше. Царська поміщицька влада тримала народ в такому пригніченні, що нам лишилась ціла ще прірва неписьменності, неуцтва, некультурності, і її треба тепер ліквідувати. Шкіл у нас не вистачає і ще одна третина всієї кількості дітей на Україні не може знайти собі місця в школі, і одна третина дитячого покоління росте неписьменними. З дорослих 7 млн. неписьменних, що залишились від дореволюційного часу, ми навчили грамоти лише одну третину. Ще треба навчити письменності 5 млн. населення, з них півтора мільйони чоловіків і 3,5 млн. жінок.

Кожному зрозуміло, які тому причини. З 10 років після жовтневої революції ми лише останні 5 років. Коли переборено контрреволюцію та бандитизм, могли більш-менш спокійно налагоджувати своє господарство й культурне життя.

Тепер ми закріпили своє господарство, відновили те, що було зруйновано, а крім того, вже маємо великі досягнення порівняно з довоєнним станом. Отже справа стоїть так: як і коли ми зможемо перебороти цю темряву, що ще залишилася. Робітничо-селянський уряд зробив усі потрібні розрахунки й виробив план цієї роботи. План цей розраховано так, щоб за 5 років ліквідувати неписьменність дорослого населення й охопити школою всіх дітей. Це велика справа, що потребує великих зусиль і великих коштів. А для того, щоб усі діти від 8 до 11 років найшли собі місце в школі, треба буде збудувати багато тисяч, і навіть десятків тисяч нових шкіл.

Цього року за кошторисом на будування нових шкіл намічено було 2 млн. крб. Уряд Союзу Радянських Республік своїм Жовтневим Маніфестом відпускає додатково 15 млн. для цілого Союзу на будування нових шкіл, з них напевно, мільйонів зо три піде на Україну. Це прискорить будування нових шкіл і проведення загального навчання. Проте справа не лише в самому шкільному приміщенні. Для нових шкіл треба буде підготувати нових учителів, на одну цілу третину більше від усієї теперішньої кількості учителів, що загалом сягає 100 тис. Значить, треба буде вивчити нових 30 тис. Учителів і цю роботу треба провести за наступні 5 років. Крім того, для нових учнів треба буде підвищити й кількість видаваних підручників, це значить, треба щороку видавати на цілий мільйон більше підручників. Такі ж розрахунки проведено й щодо ліквідації неписьменності дорослих.

Тепер навчається грамоти щороку півмільйона дорослих чоловіків та жінок. Щоб за 5 років цілковито ліквідувати неписьменність, щоб у нас кожний робітник і робітниця, селянин і селянка вміли читати та писати, треба 5 років навчити 5 млн. чоловік, значить, щороку треба навчити читати і писати цілий мільйон, тобто в 2 рази більше, ніж тепер. Значить, у 2 рази треба підвищити всі витрати на ліквідацію неписемності, в 2 рази треба вчителів лікнепу, в 2 рази більше книжок і т. ін. Отже, ми бачимо, що питання п’ятирічного плану про ліквідацію неписемності й про загальне навчання – справа серйозна і важлива. Завдання поставлено, розрахунки зроблено, потреба стоїть гостра, треба напружити всі сили, щоб це завдання за 5 років дійсно виконати.

Але справа не лише в кількості шкіл. Нам потрібна добра якість шкіл. Ніде гріха діти, у нас з багатьох шкіл багато учнів виходить з недостатнім з недостатніми знаннями. Отже, цього року всі колишні 3-річки остаточно будуть переведені на 4-річки. 7-річок у нас вже в кілька разів більше, ніж було відповідного рівня шкіл до війни. 7-річок у нас 2500. Але ж це крапля в морі. Наше робітництво та селянство прагне знання, і нам треба вжити всіх заходів, щоб наша молодь після 4-річки могла далі вчитися й набула ширших знань. За 5 років намічено поширити в 2 рази мережу 7-річок. Це спричинить величезні витрати, але це конче потрібно і цього, зрозуміло, буде не досить тай далеко ще не задовольнить бажання нашого робітництва й селянства. Але треба прямо сказати: на це 5-річчя нашим першочерговим завданням є не 7-річки, а ліквідація неписемності і проведення загального навчання. На дальших 5 років найголовнішим завданням стане поширити мережу 7-річок. Але і в цьому п’ятиріччі треба мережу 7-річок.на Україні поставити так, щоб не було жодного району на Україні без 7-річки. На найближчі роки Народний Комісаріат освіти намітив відкрити таку кількість 7-річок, щоб на 18 4-річок була в усякому разі одна 7-річка. Це дасть деяке, хоча й ще недостатнє задоволення потреб життя.

Зокрема потребують уваги до себе наші сільськогосподарські прошколи і т. ін., а також школи селянської молоді. Зараз Народний комісаріат освіти ставить своїм завданням провести дійсну й планову перевірку стану нашої середньої професійної школи у місті й на селі. Наша середня школа повинна давати учням достатній рівень знань і загальних, і потрібних у практичному житті. Не дуже добрий у нас стан справ з устаткуванням і наших профшкіл, у тому числі й сільськогосподарських. Треба подбати і про те, щоб у сільськогосподарській школі наприклад, були всі потрібні нові сільськогосподарські машини, щоб вивчалась уся нова сільськогосподарська техніка, щоб із школи виходив селянин-учень з дійсними знаннями сільського господарства, з умінням перейти на нові шляхи господарювання, на вживання технічних культур і т. ін. Наша школа повинна виховувати нового громадянина з широкими знанням і розумінням суспільного життя, що вміє володіти новою технікою і веде господарство суспільним, колективним і кооперативним шляхом.

В середній професійній школі у нас уже вчиться до 100 тис. Чоловік, тобто в 4 рази більше, ніж до революції. У вищих учбових закладах у нас учиться уже майже 500 тис. студентів, значна частина з них уже з робітників та селян, у технікумах уже маємо 68% з робітників та селян. Нам ще далі треба турбуватися про забезпечення нашим молодим робітникам та селянам вступу до вишів, передусім треба, щоб наші середні професійні школи давали достатні знання учневі, щоб він відповідав умовам прийому до вишу. Тут доведеться ще багато попрацювати, але й тепер уже наші профшколи випускають чимало добре підготовлених учнів з робітників та селян, що вступають до вишів за конкурсним іспитом. Наші виші уже тепер готують велику кількість нової інтелігенції: агрономів, лікарів, техніків, з робітників та селян, що знають життя трудящих і служитимуть їх інтересам. Правда, цього мало. Багато сільської й робітничої молоді, що прагне знань, не може вступити до вишів, але наше завдання зараз не в тому, щоб збільшити кількість вишів, , щоб охопити всіх, хто бажає туди вступити: наше завдання в тому, щоб дати масове знання, здійснити загальне навчання й ліквідувати неписьменність.

Це завдання обслуговувати широкі трудящі маси має вся наша освіта і воно здійснюється у всій нашій роботі і в школі й у політосвітній роботі. Кількість бібліотек, наприклад, на Україні по селах збільшено тепер у 10 разів, ніж до війни. Книжка йде широко на село до трудящого. Українських книжок, наприклад, за 10 років Радянської влади більше ніж за всі роки попередньої доби нової української літератури. За один минулий рік ДВУ та 5 найбільших українських видавництв випустили 140 млн. примірників книжок. Росте й розвивається українська культура під проводом Радянської влади й Комуністичної партії.

Кіно й радіо у нас на селі поки ще не були досить поширені. Тепер на Жовтневі свята ставиться нових 5 сильних радіоприймачів на селі й кілька сотень нових кіноапаратів. Це початок наміченої дальшої кінофікації й радіофікації села. Треба подбати, щоб наш селянин мав доступ до всіх важливих досягнень нової культури.

Я не буду перераховувати всі галузі освітньої й культурної роботи, в кожній з яких перед нами стоять велетенські завдання. Вкажу, лише, що вся ця пророблена культурна робота потребує великих витрат. Витрати нашої держави на народну освіту зростаюсь з кожним роком. Лише за останні 5 років витрати на народну освіту зросли у 10 разів. Закріплення й зміцнення місцевих районних, а далі й сільських бюджетів ставить завдання, щоб і в цьому бюджеті культурні потреби належно відбилися. Сільські депутати на місці, а робітничі в місті, представляючи потреби й інтереси місцевого трудящого населення, безумовно, поставлять справу задоволення потреб народної освіти на чільне місце. Самодіяльність трудящих зараз є підставою всієї нашої культурно-освітньої роботи. Як і в усіх культурних галузях життя в радянській республіці, так і культурно-освітню працю робітничо-селянська держава проводить лише за допомогою й широкою ініціативою та самодіяльністю трудящих мас.

Робітничі професійні спілки через свої робітничі клуби тощо в місті і селянські будинки на селі провели велику культурну роботу. В день десятиріччя Жовтневої революції ми можемо бути певні, що дальша робота дасть ще більші наслідки і наша Україна остаточно позбудеться наслідків царату й спадщини влади поміщиків та капіталістів, усієї минулої темряви, неуцтва, некультурності і розвинутим господарством, з широкою освітою й культурою трудящих мас, що позбулася минулого тягаря бідноти й некультурності, трудящі маси України стануть дедалі швидше перебудовувати все життя країни на нових соціалістичних засадах солідарності й праці.

Микола Скрипник

Иллюстрации:

Євген Кацман. «Сільський вчитель». 1925 р.

Юхим Чепцов. «Шкільні працівники. Перепідготовка вчителів». 1925 р.

Читайте по теме:

Cергей Киричук. Интервью с Валерием Солдатенко

Микола Скрипник. Ленін та національна справа

Георгий Эрман. Интервью с Георгием Касьяновым

Андрій Манчук. «Січневе повстання. «Роля хлопчаків»

Георгий Эрман. Интервью с Гжегожем Россолински-Либе

Микола Скрипник. Ленін про Україну