Ленін та національна справа

От редакции: LIVA.com.ua продолжает публикацию наиболее актуальных статей и выступлений Николая Скрипника – украинского коммуниста, организатора рабочего движения, руководителя массовой кампании ликвидации безграмотности, 140-летний юбилей которого отмечает в этом году Украина.

Національна справа завжди була тією зброєю, якою буржуазія якнайбільше та найширше обкручувала та обдурювала трудящі маси. Національний гніт поневолених народів колоніальних країн (тобто, які визискував сильніший) був для буржуазії додатковим засобом ширити свою торговельну територію (землі) та одержувати з пригноблених додаткові прибутки. На самій території капіталістичних країн національна нерівність була засобом роз'єднувати трудящі маси й нацьковувати робітників та селян один проти одного.

Пролетарський уряд з самого початку пішов під прапором «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», під прапором міжнаціонального об'єднання всіх трудящих проти капіталу. Але ні в якій іншій справі не було стільки заплутаних та перекручених тлумачень, як то було в справі національній. Кінець кінцем ІІ Інтернаціонал (Міжнародний союз робітників) цілком зрадив пролетаріат у цій справі: він потяг у бік націоналізму (прагнення буржуазії підкорити собі народи), і тим підтримав буржуазію у світовій війні.

І тільки т. Ленін кинув гасло проти імперіалістичної війни (тобто боротьби буржуазії за право визиску наших земель) і дав дійсно правдиве розв’язання національної справи. Ще до Великої Жовтневої революції на конференції більшовиків (мова йде про VII (Квітневу) Всеросійську конференцію РСДРП(б), яка проходила в Петрограді 24-29 квітня 1917 р). Ленін провів резолюцію, що нею у послідовній пролетарській боротьбі національна справа мусить бути поставлена цілком ясно, що кожна національність має право на самовизначення, аж до державного відокремлення, звичайно не забуваючи одночасно про єдність і спільність інтересів пролетаріату всіх народів і про тісний зв’язок їх у боротьбі проти влади буржуазії.

Ленін вів боротьбу проти імперіалістичної світової війни за її революційно-пролетарське розв’язання. Боротьба ця була одночасно війною проти націоналізму ті шовінізму (перебільшена національна гідність) тодішніх керівників соціалістичних партій і задурманених ними робітничих мас. Одне слово, Ленін був за революційне розв’язання національної справи. Саме за часів імперіалістичної війни Ленінові довелося провести теоретичну (тобто основану на фактах, спостереженні та досвіді) дискусію за правильне розв’язання національної справи. Він сперечався навіть з товаришами, які одночасно з більшовиками вели боротьбу проти імперіалістичної війни.

Багато товарищів, як-от Пятаков, Бош і тоді Бухарін, а серед німецьких товарищів — Роза Люксембург, були тієї думки, що національна справа після перемоги над капіталізмом не має революційного значення для пролетаріату, що всяка національна боротьба йде лише на користь буржуазії і проти інтересів пролетаріату. Ленін уже тоді, в 1915-1916 рр., а потім далі – вже після Жовтневої революції, проти цієї фальшивої думки протиставив науку. У великій боротьбі, яку веде пролетаріат проти буржуазії, робітничий клас цілком заінтересований у тому, щоб забезпечити себе підтримкою від усіх пригноблених капіталістичними державами народів. Радянська влада — це організація широкої всебічної самодіяльності трудящих. Отже, її можна провести повністю в тому разі, коли ця самодіяльність буде цілком забезпечена трудящими масами кожної національності, що живуть на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Жовтнева революція дала небачений до цього у світі приклад цілковитої національної рівноправності та свободи. Трудящі маси раніше пригноблених та поневолених народів взялися за будування свого життя на основі радянської самодіяльності, почали засновувати національні державні установи. Десятки національних республік, областей засновано на землях колишньої Російської імперії. І всю цю роботу проведено під керуванням т. Леніна.

Після того, під проводом Комуністичної партії з т. Леніним на чолі, народи, раніше підлеглі, самовизначилися державно й заснували свої суверенні (незалежні) національні републіки, як-от Україна, Білорусія, Вірменія та інші, і нема між ними будь-якої боротьби. Навпаки, є взаємна щира та братерська допомога, всебічна підтримка. Як це й передбачав т. Ленін, спільні інтереси робітників та селян усіх Радянських республік у боротьбі проти всесвітнього імперіалізму привели до заснування єдиного союзу народів.

Так, т. Ленін і теоретично і практично розв’язав національну справу. Вся наука т. Леніна в національній справі, що практично вилилась у Союз Соціалістичних Радянських Республік, стає пролетаріатові за могутнє знаряддя в його боротьбі з капіталізмом. І це є велике досягнення світового робітничого класу. Трудящі маси капіталістичних країн приймають науку Комуністичного Інтернаціоналу , який заснував т. Ленін, як науку суто революційної боротьби за владу пролетаріату. Прапор Комуністичного Інтернаціоналу для всіх сотень, мільйонів пригноблених колоніальних народів Сходу є прапором боротби за національне визволення з-під влади західно-європейського та американського імперіалізму. Універсалізм (різноманітність, загальне охоплення), що основне в науці Леніна, у цьому виявляється повною мірою.

Зокрема, треба підкреслити значення Леніна в розв’язанні національної справи для України. Саме Ленін ще до війни й за часів війни підкреслював необхідність розв’язання для України національної справи. Він говорив, що ров’язання цієї справи є запорукою для правильної дальшої боротьби проти царату й далі проти буржуазії на території всієї колишньої російської імперії.

Українська Соціалістична Радянська Республіка, як суверенна (державно незалежна) республіка, добровільно увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, і це є правильним розв’язанням національної справи у нас.

Розвиток української культури й української мови, як мови значної української селянської більшості трудящих України, а разом повна рівноправність усіх національних меншостей на території України – ось що випливає з думки т. Леніна, ось що партія зараз втілює у життя. Ми не забуваємо одночасно й другого принципу (основного правила), виставленого Леніним – принципу спільності й єдності його комуністичних партій. Розв’язання національної справи є засіб для нашої боротьби. Це допомагає партії пролетаріату саме стільки, скільки національне самовизначення й розвинення кожної національної культури сприяє об’єднанню всіх трудящих мас у боротьбі проти всесвітнього імперіалізму. Але в той самий час треба відмежуватися від усіх намагань підсунути під ленінське розв’язання національної справи яке-небудь протиставлення однієї національності другій, і будь-якої заміни й підміни класової боротьби боротьбою національною.

Після смерті т. Леніна нам, його учням і спадкоємцям, треба особливо дбати про чистоту науки Леніна. Національна справа є лише частина цілої системи (плану) думок Леніна про боротьбу за диктатуру пролетаріату. Відокремити національну рівноправність від усіх інших справ Комуністичного Інтернаціоналу – це значить зійти з комуністичного грунту на грунт націоналістичний.

З другого боку, втілювати завжди програму Комуністичного Інтернаціоналу за вказівками Леніна – це значить здійснювати одночасно революційне пролетарське розв’язання національної справи за прикладом і наукою Леніна.

Микола Скрипник

«Статті і промови». Харків, 1929 р.