1 травня актуальне, як ніколи

У 2012 році протести на захист прав найманих працівників* переживали період стагнації. Десятивідсоткове зростання їхньої кількості (від 231 до 255 протестів) відносно 2011 року виглядав доволі мляво у порівнянні з 60% зростанням кількості усіх протестів (від 2277 до 3636 протестів) (за даними моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства).

Але в 2013 році наймані працівники мають усі шанси взяти реванш. Якщо тенденція збережеться, що 2013 рік може стати роком рекордної кількості протестів на захист прав найманих працівників з 2010 року. 

За перші три місяці 2013 року в Україні відбулося 103 протести на захист прав найманих працівників, що на чверть більше, ніж за аналогічний період  у 2011 році, та майже в два з половиною рази більше, ніж за січень-березень минулого року. Зростання відбулося не лише в абсолютних, а й у відносних показниках: від січня-березня 2012 року частка протестів за права найманих працівників подвоїлася і склала 12% від усіх протестів, що відбулися в Україні за перші три місяці 2013 року. 

Динаміка протестів на захист найманих працівників

 Як видно з графіку, боротьба найманих працівників за свої права регулярно тліє і так само регулярно спалахує інтенсивнішими вогнищами невдоволення. Кожне з цих вогнищ зазвичай пов'язане із конкретними кампаніями локального або галузевого характеру. 

У 2011 році найпомітнішими спалахами були протести педагогів з вимогою підвищення зарплатні та протестна кампанія «Автомайдан», під час якої, окрім всього іншого, критикували проект Трудового кодексу. Протести проти цього проекту, але вже за участі лівих активістів та їх ліберальних союзників, разом з першотравневими вступами стали основою спалаху у боротьбі за права найманих працівників у травні 2012 року. Зрештою, незважаючи на майже одностайне прийняття проекту у першому читанні у травні 2008, тривала кампанія протесту активістів та незалежних профспілок закінчилася тимчасовою перемогою – від скандального проекту відмовилися. Правда, днями запропонували заміну, яка залишає бажати кращого. І останній спалах виступів за права найманих працівників у 2012 році стався наприкінці, коли після виборів виникли проблеми з надходженням бюджетних коштів у регіони. У результаті регіони відповіли масовими виступами бюджетників проти затримки виплати зарплатні. 

Рік 2013: транспорт, медицина, освіта продовжують розвалювати(ся)

 Хто ж спровокував рекордний спалах протестів на захист прав найманих робітників на початку 2013 року? Цього разу відзначились як влада, так і приватні власники приблизно порівну. 11% протестів спричинили заходи «оптимізації» у сферах охорони здоров’я та освіти. 12% покрили протести працівників транспортної галузі, половина з них – виступи працівників «Аеросвіту» та «Дніпроавіа» проти заборгованості та реорганізації компанії. Власники «Аеросвіту» заборгували 53 мільйони зарплати, ставши у 2012 році серед приватних компаній безперечним лідером «кидання» своїх робітників. 

Протести довкола закриття медичних та освітніх галузей, як і виступи транспортників, перекочували у 2013 рік із попереднього, а у попередній – із 2011. Між іншим, основна частина реформи галузі охорони здоров’я ще попереду. А нездатність влади адекватно оцінити її пілотне впровадження та критику її наявних та можливих негативних наслідків фактично гарантує виникнення локальних протестів проти «оптимізації» медицини у найближчому майбутньому. Локальних протестів може бути дуже багато, зважаючи на всеукраїнський масштаб реформи. Але от чи зможуть вони перерости у цілісну ефективну кампанію, якою була, наприклад, кампанії дрібних підприємців або пільговиків, поки важко передбачити. 

Наша пісня гарна й нова – шахтарі повстали знову 

Якщо частина протестів на початку 2013 року бере своє коріння з попереднього року, то ще 10% перекочували з 90-х – у січні-березні на вулиці знову виходили шахтарі, протестуючи проти системної кризи у вугільній галузі. Саме шахтарським був найбільший протест найманих працівників з початку 2013 року – у Червонограді львівської області на акцію вийшло за різними оцінками від 2 до 5 тисяч гірників. Вони вимагали, щоб ПАТ «ДТЕК Західенерго» відновило купівлю вугілля, видобутого на шахтах державного підприємства «Львіввугілля». Це була основна вимога гірників, хоча за їх невдоволенням стояли і інші прояви системної кризи вугільної промисловості у області, такі як блокування рахунків підприємства, відключення електроенергії, закриття шахт. 

На іншому кінці країни, в Луганській області шахтарі «Червоного партизану» та незалежна профспілка захопили офіс дирекції і висунули ряд вимог власнику Рінату Ахметову і місцевій владі. Їх претензії полягали в тому, що в процесі концесії керівництво зменшує об’єми видобутку вугілля та закриває шахти, хоча спочатку мова йшла про модернізацію підприємства і покращення умов праці. Через доволі радикальну форму протесту подія набула широкого резонансу в суспільстві і спровокувала навіть акції солідарності, що в Україні відбувається не часто. Так у столиці на підтримку луганських шахтарів виступила як права ВО «Свобода», так і ліва організація «Боротьба». 

Чому, зважаючи на системну кризу вугільної промисловості України, вибух невдоволення стався саме зараз? Щоб пояснити це, достатньо навести два факти. По-перше, за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у березні 2013 року сума заборгованості перед працівниками вугледобувних підприємств становить 69,1 млн. грн. А ще у січні ця сума становила 40,1 млн. грн. Тобто за два місяці борг перед шахтарями зріс на 72%. По-друге, за словами заступника голови Львівської територіальної організації Профспілки гірників України Антіна Прокопика, бюджетом у цьому році виділено на ліквідацію шахт – більше 2 млрд. грн., а на нове обладнання для них – 300 млн. грн. Очевидно, що це бюджет не розвитку, а ліквідації вугільної галузі в Україні. От і вийшли шахтарі проти посиленого порушення їх прав на оплату праці та потенційної загрози для їх існування як представників цієї професії. 

1 травня: шашлики чи робітники? 

З такими високими протестними показниками на початку року, 2013 має всі шанси стати рекордним для виступів найманих працівників за останні роки. Адже у людей є підстави виходити на вулицю і далі. Так, у бюджеті на цей рік взагалі не закладено зарплати бюджетникам за останній квартал. Якщо ситуація не зміниться, то наприкінці року можна очікувати такі ж самі, якщо не потужніші, виступи працівників бюджетної сфери, як і наприкінці 2012 року. Також на вулиці знову можуть вийти університетські викладачі – окрім питання низької зарплатні, вони обурюються планами Міністерства введення нормативу до 18 студентів на одного викладача, що може означати масові звільнення з університетів. 

Тож 1 травня дарма перетворили на свято шашликів, адже свято солідарності трудящих в боротьбі за свої права в Україні актуальне як ніколи.