Де обіцяний страйк?

Менти зачистили урядовий квартал. Практично без сутичок і насильства, що загалом очікувано. Зведені напередодні барикади виявились паперовим заслоном, котрий для кількох десятків підготовлених, організованих та екіпірованих ментів не складають взагалі ніякої перешкоди. Роль барикад на повірку виявилась декором, котрий надихав їх захисників, створюючи видимість серйозності того, що відбувається. Нарешті, хто протистояв натиску ментів? Геть нечисельні мирні мітингувальники. Чи можуть вони зробити хоч щось проти централізованого апарату насильства?

Крім того на бік влади став найсерйозніший союзних - генерал Мороз. Не знаю, наскільки пильно дивились опозиціонери на прогноз погоди і и був у них "план Б" на випадок несподіваного снігу у грудні.

Я знаю один неймовірно дієвий метод протистояння в умовах морозів. Який? Цей метод неодноразово озвучувався - страйк! Жодна блокада урядових будівель не порівняється із тим прямим економічним ударом, котрий міг би нанести страйк. Робітники мають можливість привести у паніку будь-який режим елементарно збираючись у своїх цехах і відмовляючись від роботи. Фондовий ринок реагує миттєво, акції обвалюються, власники п’ють валідол.

Проти страйкарів також можна пустити і ментів, і "тітушок" (що за слово-паразит таке? у класичній літературі їх називали терміном “штрейкбрехери”). Однак змусити виробництво запуститись - це вже, вибачте, складніше. Випадіння лиш однієї ланки паралізує весь виробничий процес. Не кожен штрейкбрехер знається на управлінні складною установкою сповільненого коксування.

Пробачте, але підняти обіцяний загальний страйк шансів не було. І йдеться не лише про відсутність в Україні сильного профспілкового руху. Питання у тому, що вимоги майдану (вони були?) мало корелюються із безпосередніми актуальними запитами робітників. За останній час я неодноразово спілкувався із представниками промислового робітництва - зазвичай їх не зачіпають новини із центру Києва. Наприклад, молодий і усміхнений робітник хімпрому казав, що його перш за обурюють побори в лікарнях і можлива реформа транспорту. Хто озвучував ці вимоги? Ніхто! Зате скільки пафосу сказано про цивілізаційний вибір.

У провінції повний спокій! Люди ходять далі на роботу, а за подіями у Києві читають з газет... При всьому бажанні ліберальні блогери не зроблять революції без підтримки широких верств пригноблених. Так було, і так буде.

І, потім, про що ми говоримо? Чи зацікавлені спонсори опозиції, включно із авантюристами Льовочкіним і Фірташем у загальному страйку? Та навіть у страйках на окремих підприємствах Сім"ї? Адже дурний приклад, як відомо, заразний.