За надбавку і соціалізм

Із сьогоднішнього протистояння під Київрадою єдина сторона, що заслуговує на симпатію – це бюджетники. Так, їх зібрали на Хрещатику із цілком конкретною метою заповнити вулицю. Але водночас ці люди йшли мітингувати за свої класові інтереси, за надбавку до зарплати. Далеко не всім відомо, що няня у дитячому садку Києва отримує 800 гривень. Вісімсот... Ви хоч уявляєте, що це за цифра? Надбавка у розмірі 360 гривень – це майже половина заробітної платні.

Опозиційному офісному ховраху, котрий отримує штуку баксів, попросту не зрозуміти, чому бюджетнику плювати на «чесні вибори» мера. А який його інтерес у цій авантюрі? Опозиція навіть не розповідає нам про свою передвиборчу програму і план власного «покращення». Такого плану немає в природі, так само як і немає імені єдиного кандидата. За що йти на мітинг і підставляти свої спини під ментівські кийки? Тому рядові кияни і не ходять.

Мітинги опозиції мої сусіди не відвідують, хоча пана Попова вони люто ненавидять. І причина цієї байдужості не вичерпується страхом, або відсутністю звички протестувати - проти забудови дитмайданчику, чи за благоустрій поверху вони організуються досить швидко. У чому ж причина? Не вірять вони опозиційним політикам.

Інший ілюстративний приклад – мої батьки. Вони цікавляться політикою, симпатизують «Батьківщині», а регіоналів відверто зневажають. На загал, їх погляди близькі до соціал-демократії. І навіть вони регулярно констатують безперспективність тактики опозиції.

Хто ходить протестувати під Київраду із завидною регулярністю, так це молодий партійний актив «Свободи». І вони б’ються з «тітушками» та ментами зовсім не для того, аби посадити у мерське крісло Катеринчука. Ходять чутки, що «Свобода» майже виторгувала у колег по опозиції свого кандидата. А завзятість юних нацистів – лише підтвердження цьому.

Нам пропонують ультраправого мера? Тоді подивіться, як господарює «Свобода» у містах Галичини. Корупція, незаконні забудови і дерибан землі там нікуди не поділися. От тільки крадуть вони із Україною в серці. Буквально місяць тому під львівською міськрадою відбувся масовий мітинг мешканців вулиць Тарнавського та Озаркевича проти схваленої свободівськими чиновниками забудови. І це також класова боротьба «маленьких українців» за їх спільні інтереси.

Масові мітинги із соціальними вимогами проти дій місцевої влади у Львові трапляються все частіше. Цікаво й те, що влада патріотична вдається до таких же репресій як і влада «бандитська». Півтора десятка охоронців депутата Михальчишина розштовхували протестуючих мешканців і рвали їх плакати. А невдовзі після пікету на активістів «Автономного опору», котрі допомагали мешканцям, напали ті ж таки охоронці, озброєні арматурою. Виходить, за такі результати нас кличуть штурмувати столичну міськраду?

Та повернімось до Києва. Сьогодні бюджетники показали, як можна і треба боротись за себе. Навіть якщо робити це, використовуючи суперечність між владою і опозицією. Оскільки і перші, і другі класово чужі няням та вихователькам.

Ні, я чудово знаю, що ці нещасні, обкрадені державою люди ніколи не були передовим загоном трудящих. Але в перспективі їх симпатії будуть на стороні лівих. Адже лише ми можемо запропонувати їм боротьбу не за доброго опозиційного царя, а за конкретну надбавку і соціалізм.

Андрій Мовчан

Читайте по теме:

Андрей Манчук. Парк имени Кличко

Иммануил Валлерстайн. Восстания: «здесь, там и повсюду»

Андрей Манчук. Почему Майдан – не Таксим

Ален Бадью. Турция и «возрождение истории» 

Андрей Манчук. Под руку с Тягнибоком