Ігри, що грають в людей

Вітаю вас, мої дорогі співвітчизники. Ви отримали абсолютну й незаперечну перемогу. Перемогу глупства, жорстокості, ненависті, невігластва над здоровим глуздом.

Чи підозрювали ви рік тому, коли виходили із термосами кави на те, що гордо іменували євромайданом, що все так обернеться? Що ми з вами втратимо Крим, що тисячі наших співгромадян гинутимуть у війні, що діти на Сході України сидітимуть по підвалах, замість того, аби 1-го вересня понести до школи букети айстр і гладіолусів? Чи думали ви тоді, рік тому, що вранці вам буде страшно відривати стрічку новин, бо вона майже суцільно про смерть та руїну? Чи здогадувались ви, що замість обіцяної середньої зарплати у 1000 євро, ви отримаєте інфляцію небачених темпів, долар що близиться до 20 гривень і депутата Гаврилюка?

Я знаю: помисли більшості з вас були найщирішими та найчистішими. Ви хотіли змістити президента-олігарха, стати частиною західного світу, подолати хабарництво, вибороти нові ідеали. Проте чи думали ви, що шукаєте найлегшого шляху? Розвиток суспільства – не голівудський блокбастер. Олігархія і корупція – не монстр, що виліз із земних недр, і вбивши якого, можна враз встановити мир та добро. Неможливо досягти системних змін, просто прогнавши нерадиву владу і розгромивши кілька міст. Так само неможливо ствердити нову ідеологію шляхом примусу і руйнуванням пам’яток ідеології старої. Доля країн у нинішньому світі не вирішується на майданах – вона вирішується щоденною важкою працею, вмінням домовлятися, особистими практиками, як то абсолютна відмова від корупційних дій (так, так, коробка цукерок, подарована вчительці вашого чада і 100 гривень, вкладених у медичну карту – це також ознаки корупції!), невтомною самоосвітою, здатністю тверезо мислити, фільтрувати інформацію, не піддаватися на маніпуляції і діяти, керуючись холодною головою, а не гарячим серцем.  

Жертва «Небесної сотні», на розголос про справжніх вбивць якої чомусь дотепер накладено табу, виявилася нічого не вартою – тому що замість процвітаючої країни ми прогнозовано отримали війну та руїну у всіх сферах нашого суспільного життя. Хтось зараз із піною почне заперечувати і доводити, що все ще буде добре, що пройде не так багато років, і Україна неодмінно стане високорозвиненою і заможною – треба лише подолати страшного зовнішнього ворога. Проте насправді майдан і всі наступні події лише відкинули країну на десятиліття назад, а вороги вишукуватимуться все нові й нові – адже новоприйдешній владі потрібно мати у загашнику «великого Іншого», щоб списувати на нього власні злочини і власну недолугість.  

Чи помітили ви, як що минулої зими ми знали ледве не кожного пораненого і загиблого по імені – у соцмережах майже у всіх були чорні квадратики замість аватарок, стрічка щохвилини поповнювалася все новими і новими подробицями трагедії, всі страждали  і тужили за тими, кого вважали своїми героями. Ці герої були обраними, їм було суджено загинути і бути прославленими у медіа, як прославлялися в давнину у піснях звитяжці, принесені в жертву чудовиськам задля перемоги. Реальних людей «майдан» перетворив на символи, наділивши їх гіперреальними ознаками.  

Нині ж, під час реальної а не символічної війни, обличчя й імена загиблих стираються, люди позбавляються людської подоби, дегуманізуються, їх вже не перераховують поіменно, а рахують десятками, сотнями, тисячами… В такий спосіб легше втекти, легше сховатися від болю, від страху. Війна перетворюється на футбольний матч – за нею можна спостерігати відсторонено і її можна не боятися. Так само можна не боятися посилати на неї все нових і нових гравців замість тих, хто вибув, отримавши штрафну карту (чи просто загинувши – яка різниця, якщо це просто гра?).  

Насправді, «майдан» теж мав ознаки гри – проте гра була переможною, за нею хотілося спостерігати, радіти кожному щонайменшому досягненню, самому вибігти на поле і забити гол, чи, бодай, спасувати м’яч. Зараз же гра стала надто жорстокою, у ній програють усі – тому від неї хочеться відсторонитися, відвернутися, не бачити… Та цей матч триватиме доти, доки глядачі сидять на трибунах і доки учасники воюють, в надії урвати кубок.

Але ж ви знаєте, що учасники гри у футболі, це не лише команди-супротивники і глядачі. Є ще тренери та власники клубів, і саме останні отримують вигоду від видовищ, якими годують натовп.

Юлія Малькіна