Бідність та темрява

Українці, пишаймося! Наша країна займає одне із провідних місць у світі не лише за рівнем гідності, бідності та смертності, але й за рівнем релігійності. Опитування WIN/Gallup International продемонстрували, що кількість невіруючих людей коливається в нас у межах 4% –  тобто, ми опинилися в одній групі із Ганою, Нігерією, Афганістаном, Іраком, та іншими, найбіднішими та найвідсталішими країнами світу. По-справжньому шокує, що за вказаним показником Україна відстає навіть від Саудівської Аравії, де за демонстрацію атеїстичних поглядів суворо карають тюрмою, батогами, та навіть смертною карою – попри це, 5% саудівців є атеїстами. Дізнавшись про це, можемо хіба що жахнутися, та вчергове сказати собі звичне: «ми здобули!». 

Чи є це нормою – не тільки для сучасного світу, але й на тлі нашої минулої історичної спадщини? Адже українська буржуазія та патріотична «інтелігенція» (яка, замість просвітництва, жене збіднілий народ до середньовічної темряви) вперто теревенять про те, що історія визвольних змагань українського народу нерозривно пов'язана із церквою, яка, нібито, є наріжним каменем нашої вітчизняної культури.  

Але тема боротьби із церквою та попівщиною, тема боротьби за секуляризацію суспільної свідомості та науковий світогляд, червоною низкою проходила через твори та практичну діяльність більшості українських демократів. Так сталося, що український демократичний та соціальний рух з одного боку зароджувався в епоху стрімкого піднесення капіталізму, науки і суспільного поступу, а з іншого – розвивався в умовах цілковитого панування клерикалізму та попівщини, які відстоювали інтереси царату та панства. А отже, він неминуче вдавався до гострих конфліктів з могутніми клерикалами. І як би не заперечував це наш сучасний «Талібан», провідні класики української літератури завжди рішуче виступали з антиклерикальних позицій – зокрема, і у своїй творчості.

У нас 
Святую Біблію читає 
Святий чернець і научає, 
Що цар якийсь-то свині пас 
Та дружню жінку взяв до себе, 
А друга вбив. Тепер на небі. 
Об бачите, які у нас 
Сидять на небі! Ви ще темні, 
Святим хрестом не просвіщенні, 
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай, 
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери! 

Так писав Тарас Шевченко у своїй відомій поемі «Сон», за яку його було ув’язнено та відправлено у солдати.

Мені дарма, чи бог один на небі,
чи три, чи триста, хоч і міріади.
За жодного не хочу помирать:
ні за царя в незнаному едемі,
ні за тиранів на горі Олімпі,
нікому з них не буду я рабом,
доволі з мене рабства на сім світі!

Ці стрічки з антиклерикальної поеми Лесі Українки «У катакомбах» ще й досі не виключені з шкільної програми – хоча, їх часом сором’язливо обходять, як і процитованого вище Шевченка. А от «Eх Nihilo. Монолог атеїста» Івана Франка вже давно зник з освітніх програм. Адже він радикально ламає цілу купу клерикальних стереотипів:

Бідні, бідні, 
Нещасні люди, недодумки вбогі! 
Вас сотні літ безглуздими, пустими 
Словами затуманювали! Як 
Ваш бог розумний, пощо ж сотворив 
Дурних людей? Як добрий, пощо ж злу 
Дав панувати в світі над добром 
І пощо зле те сотворив? Як любить 
Людей і всі їх помисли і вчинки 
Наперед знає і в руках держить, 
То пощо ж людям позволя грішити 
І пощо за гріхи ті – незміримо 
Дрібні, малозначучі і дитинні – 
Ображен гірше деспота лихого 
І проклина дітей на вічні віки, 
Вкида в огонь пекельний, в люту муку? 
Огидні, несуразнії казки! 
Фантазії якихось людожерців! 
А нам говорять, що се й єсть найвища 
Христова правда, одинока правда, 
Котра спасти нас може!

Нарешті, цей стислий екскурс до вітчизняної класики варто закінчити словами Михайла Коцюбинського: «Читання настільки перевернуло мій світогляд, що з незвичайно релігійного хлопця, яким я був до 12 років, я став на 13 році життя атеїстом, а на 14 – соціалістом».

Вчителі в школі, професори в університетах, політики у парламенті та Кабміні, журналісти в газетах та на сайтах, ведучі популярних телепрограм – всі вони розкидають насіння клерикальних настроїв на родючому ґрунті нашої деіндустріалізованої країні, яка майже втратила свій колишній науково-освітній потенціал. Це насіння дає отруйні плоди, але це відповідає класовим інтересам  національних держиморд та олігархату. Мусимо послати мракобісів під три чорти, і стати на захист пам'яті українських демократів, борців за національне та соціальне визволення, справжніх велетнів духу людського, яких нині намагаються стягнути до рівня власної нікчемності та невігластва.

Якщо ви не хочете жити в країні, яку вже скоро називатимуть «Саудівською Аравією Європи».

Олександр Ладиненко

Читайте по теме:

Лори Пенни. Возьмите меня на работу… папой

Дэн Ковалик. В логове льва

Андрей Манчук. Долгая дорога к храму

Славой Жижек. Если бог есть, то все позволено

Артем Кирпиченок. «Красные попы». Утраченный шанс РПЦ 

Славой Жижек. Лишь горящая церковь светит