Армійські реалії: здирництво та насильство

3 лютого біля офісу президента відбулася акція під назвою «Мітинг справедливості». Її учасники виступили проти нестатутних стосунків, фізичного насильства, цькування та дідівщини, які давно стали звичним явищем у лавах української армії та Національної гвардії України.

Приводом для акції стали трагічні події у Дніпрі. 27 січня солдат строкової служби Артемій Рябчук розстріляв з автомата військовослужбовців у караульному приміщенні військової частини 3021 на заводі «Южмаш», яка відноситься до Нацгвардії. Внаслідок стрілянини загинуло п'ять осіб, а ще п'ятеро дістали важких поранень і потрапили до лікарні.

Озброєний вбивця незабаром добровільно здався поліції. За словами Рябчука, якого характеризують як врівноважену людину без шкідливих звичок, його злочинні дії були помстою за цькування з боку інших нацгвардійців. Як засвідчили інші солдати, такі нестатутні стосунки були звичним явищем на «Южмаші», а представники командування демонстративно не реагували на ці проблеми.

«У цій військовій частині були і катування, і цькування, і моральний тиск. Особливо тих, хто більш розумний, більш освічений, хто не курить, не вживає алкоголю, хто хоче домогтися справедливості й сумлінно виконує свої обов'язки», – розповіла після злочину Рябчука колишня військовослужбовиця Олена Липовенко.

Як стало відомо, на заводі вже загинуло двоє «срочників», і обидва випадки сталися за дуже підозрілих обставин. У 2018 році там знайшли мертвим дев'ятнадцятирічного Мансура Вержаківського, який нібито вкоротив собі життя пострілом, а наступного року на «Южмаші» вичинив самогубство двадцятирічний Андрій Киба.

Його рідні ще досі достеменно не знають про справжні причині загибелі сина, і навіть не змогли побачити його мертве тіло, аби проститися – бо їм чомусь не дозволили відкрити металеву труну з небіжчиком.

Батьки загиблих юнаків-нацгвардійців переконані, що їхніх дітей вбили. Татусь Мансура Вержаківського каже , що в сина вимагали гроші інші військовослужбовці, і напередодні загибелі він встиг розповісти про це по телефону. На шкірі загиблого солдата були помітні подряпини та синці, а на його мобільний надходили повідомлення, які свідчили про спроби змінити пін-код на банківській карті.

За словами Вержаківського-старшого, загибель Мансура навмисно кваліфікували як самогубство, щоби у такий спосіб вивести з-під удару керівництво військової частини 3021. «Гадаю, наша ситуація «кришувалася» на рівні керівництва Нацгвардії», – заявив він у коментарі журналістам. Як заявляє батько небіжчика, деякі сержанти та офіцери по-справжньому грабують призовників, і ця практика давно вже стала системною.

На думку правозахисників, у Національній гвардії справді поширене здирництво, а його жертвами найчастіше стають солдати строкової служби. Згідно із нормами закону вони отримують на свої картки зарплатню, яка нараховується на попередньому місці роботи. Рекетири у військовій формі вимагають від «срочників» віддавати їм щонайменше половину з цих коштів. І жорстоко катують усіх незгодних.

Схожі випадки фіксуються у лавах ЗСУ, де у солдат намагаються відібрати частину їх зарплатні. А обсяги цього кримінального бізнесу можуть сягати сотні тисяч гривень щорічно.

За словами голови громадської організації «Міжнародний центр допомоги» Сергія Косяка, до нього зверталися за допомогою біля десяток колишніх призовників з частини 3021, а також військовослужбовці з інших частин Нацгвардії, які ставали жертвами фізичного та психологічного терору.

«Починаючи від сексуального домагання і закінчуючи просто маячними речами. Цькували, залякували звільнити за статтею, ледь не до психлікарні віддати. Командири цих частин відчувають абсолютну владу», – розповідає про це Косяк у коментарі виданню Segodnya.ua.

«Кричали: ви ніхто, ви прийшли служити, ви тут раби», – підтвердив його слова демобілізований на ім'я Назар, якій теж служив на Южмаші і разповів «Сегодня» свою історію.

Українські медіа зазвичай оминають увагою проблему нестатутних відносин у армії та Нацгвардії. Писати про це вважається непатріотичним. До того ж, це небезпечно для журналістів, які дошукуються правди про численні злочини та кримінальні оборудки у військових частинах.

Пропаганда хоче показати українську армію в ідеальному вигляді, та приписує їй усі можливі чесноти. Але реальність виявляється зовсім іншою, і часом справді жахає.

За словами колишнього головного військового прокурора Анатолія Матіоса, небойові втрати українських вояків набагато перевищують бойові, а причиною загибелі солдат найчастіше стає нестатутне насильство з боку інших військовослужбовців.

Це загальновідомий факт, але державна влада ніколи не намагалася покласти цій ситуації край. Навпаки, вбивць часто намагаються покривати, і тому трагічні випадки відбуваються у Нацгвардії та ЗСУ регулярно. Про них розповідали журналістам учасники акції біля Офісу президента, які вимагають справедливо розслідувати загибель своїх синів.

«Мого сина вбили 21 січня 2021 року у військовій частині 3177 Черкаській області, йому було дев'ятнадцять років. До цього там теж був подібний випадок – нібито самогубство. Буквально за кілька днів до вбивства я спілкувалася із Сашком – він був у доброму гуморі, збирався у відпустку, займався спортом у військовій частині.

Пройшов рік, але я не бачила особливих дій слідчих. Мені навіть було відмовлено в елементарній ексгумації, хоча потрібно знати, чому в нього вибиті зуби, зламаний ніс і звідки з'явились синці. Його тіло навіть було важко опізнати.

Мій син був фінансово забезпечений, позаяк до служби у армії він працював на «Укрзалізниці». Не знаю, хто покривав те, що коїться, але вважаю, що до кримінальної відповідальності треба притягнути бодай одного керівника. Зараз це бєспрєдєл – керівництво знає, що йому все минеться... Після смерті мого сина командира частини не поміняли», – каже мати загиблого Олександра Нечипорука.

Події на на дніпровському заводі «Южмаш» засвідчили, що проблема здирництва та насильства у армії остаточно виходить з-під контролю, і її не можна більше ігнорувати – особливо в умовах посиленої мілітаризації українського суспільства. Адже спроби перетворити призовників на рабів неминуче призведуть до нових трагедій.

Олександр Сімченко

Читайте по теме: 

Бранко Марчетич. ЦРУ потворствует нацистскому террору в Украине

Дмитрий Штраус. НАТО и нацисты: скандал в Канаде

Володимир Чемерис. Атмосфера для эскадронiв

Даниэль Лазар. Кем был Степан Бандера?

Олександр Сімченко. Військові злочини на Донбасі: чи буде кара?

Эдуард Долинский. Факельные шествия и антисемитизм в Украине

Юрий Латыш. Эпоха демодернизации

Борис Рудь. Плохие новости для всех

Станіслав Сергієнко. Звикаємо до насильства

Пер Андерс Рудлинг, Эфраим Зурофф. Борьба за историческую правду о Холокосте в Украине

А. Украинский, А.Слободянюк. Афтепати Майдана

Ґжеґож Россолінські-Лібе. Суспільство не бачить проблеми у неофашистських рухах

Дмитрий Мануильский. Законы диктатуры

Н. Шешуряк, А. Сiгунцов. «Зiгафолк» i сором дивитись у дзеркало