Вибори, вибориВибори, вибори
Вибори, вибори

Вибори, вибори


Володимир Чемерис
Для того, аби влада не вислизнула з рук капіталу, сценарієм передбачено шоу, що у ньому можуть брати участь лише партія влади і об’єднана опозиція, які почергово отримують владу, не міняючи по суті нічого

22.08.2012

Помаранчеві, біло-сині і біло-червоні, схожі як близнюки, яких розрізняють лише за кольором одягу, починають нове шоу – вибори. Кожна команда виставила своїх футболістів і боксерів, акторів і співаків, письменників і журналістів. Але вони – лише гравці, які  виконують установки режисерів: банкірів, газотрейдерів, забудовників, власників обленерго, авіакомпаній і, навіть, шоколадних фабрик.

Хто з них виграє – неважливо. Адже і у разі перемоги Партії регіонів, і у разі перемоги Об’єднаної опозиції курс на «ринкові реформи» залишиться незмінним. І незалежно від того, хто сформує уряд, різнокольорові олігархи приватизовуватимуть все, що ще є привабливого у державній чи комунальній власності. Ми це прекрасно знаємо, бо й ті, і інші вже були при владі.

Хто з них виграє – неважливо. Адже гравці команди, що програла, за невеликим виключенням, стрункими лавами перейдуть на бік переможців. Так як 2005-го віддані кучмісти перейшли на бік помаранчевих, а 2010-го непорушні бютівці поповнили ряди регіоналів.

Для того, аби влада не вислизнула з рук капіталу, сценарієм передбачено шоу, що у ньому можуть брати участь лише партія влади і об’єднана опозиція, які почергово отримують владу, не міняючи по суті нічого. «Треті сили», які можуть порушити звичний ритм «боротьби» влади і опозиції, оголошуються єретиками. До шоу допускаються лише «нові обличчя» типу Королевської чи Кличка, які не пропонують жодних системних змін, або КПУ, які роками сидіння у парламенті довели свою безпечність для влади капіталу.

Проте в українському суспільстві вже існує соціальний запит на позасистемну силу, яка б не просто рекламувала себе як чергових «чесних і непідкупних» політиків, а попонувала б і, головне, робила дії, які б знищили систему визиску мільйонів українців.

Протягом 2010-12 років в Україні збільшилась кількість соціальних протестів. І ці протести були досить ефективними. У жовтні 2010-го студенти добилися скасування урядової постанови про платні послуги в університетах, у листопаді – дрібні підприємці змусили Януковича застосувати вето до Податкового кодексу. У березні 2011-го вчителі змусили уряд переглянути ставки заробітної плати, а у травні 2012-го незалежні профспілки добилися того, що Трудовий кодекс, який у випадку його схвалення перетворив би робітників на кріпаків, був знятий з розгляду у Раді. Проте були й поразки. Так акція протесту «чорнобильців» у листопаді 2011-го була придушена міліцією.

Зневірені люди просили лідерів опозиції не турбуватися і не очолювати соціальні виступи. І завдяки цьому досягли більших результатів, ніж парламентські політики своєю діяльністю у Раді.

Саме із середовища громадських активістів, які організовують і беруть участь у акціях соціального протесту і має з'явитися та нова сила, яка змінить Україну.

У Святошинському районі Києва представником цієї нової соціальної сили є Сергій Киричук. Сергій вже встиг проявити себе як координатор об'єднання «Боротьба», об’єднання людей, які справді борються.

«Боротьба» була організатором і учасником боротьби «чорнобильців» та «дітей війни» за повернення відібраних урядом Азарова-Тигипка соціальних виплат. «Боротьба» разом з незалежними профспілками виступила за достойну зарплату вчителям. А у травні цього року об'єднання громадських організацій і профспілок «Соціальний рух», куди входить і «Боротьба» акціями протесту, організованими спільно з іншими активістами, добилася того, що уряд і правляча партія змушені були відкласти на невизначений час ухвалення Трудового кодексу – законопроекту, який по суті передбачав запровадження 12-годинного робочого дня та 48-годинного робочого тижня.

Сьогодні в Україні акції протесту – найефективніший і, мабуть, єдиний інструмент, за допомогою якого люди можуть захистити свої громадянські і соціальні права. Природньо, що всі уряди намагаються цей інструмент у громадян відібрати. І коли 2009-го року уряд Тимошенко вніс до парламенту законопроект № 2450, який значно обмежував свободу зібрань, громадянські організації – в тому числі й «Боротьба», виступили проти нього. В результаті цього опору уряд так і не змогли ухвалити цей законопроект.

Українці справді мають дещо більше свобод, ніж сусіди – росіяни чи білоруси. Але ці свободи нам не даровані президентами, урядами чи парламентами. Українські громадяни самі, всупереч різнокольоровим владам, відвоювали собі хоч невеликий, але відчутний простір свободи. Нам треба цей простір розширити і бодай не зменшити.

От для цього нам і потрібні у парламенті люди, які вміють боротися за цей простір свободи. Такі як Сергій Киричук.

Володимир Чемерис   


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq

2011-2020 © - ЛІВА інтернет-журнал