Соціальний рух

В Україні існує соціальний запит на суспільну силу, яка була б здатна представляти інтереси українців, що потерпають від безперервних ринкових реформ.

Жодна з парламентських партій, включно з КПУ, представляти інтереси невдоволених соціальних груп не можуть. Політична система України влаштована так (і це, в тому числі, закріплено у виборчому законодавстві), що не тільки виграти вибори, а й просто потрапити до парламенту, можуть лише ті, хто обслуговує потреби великого капіталу.

Вихід на вулиці – єдиний спосіб, у який робітники, безробітні, студенти, пенсіонери, науково-технічна інтелігенція, «чорнобильці» й «афганці», ошукані вкладники банків, дрібні підприємці можуть захистити свої громадянські та соціальні права. Кількість протестів із суто соціальними вимогами з року в рік зростає. І симптоматично, що учасники протестів прохають представників парламентських партій – навіть найопозиційніших – не очолювати ці протести і не засмічувати протестні мітинги своїми прапорами.

Часто цей спосіб є ефективним. Свого часу, завдяки акціям протесту, студенти домоглися скасування урядової постанови про платні послуги в університетах та не допустили прийняття закону про вищу освіту у редакції міністерства Табачника. Дрібні підприємці на «податковому майдані» примусили президента застосувати вето щодо Податкового кодексу, а загроза нового соціального вибуху примусила уряд не педалювати ухвалення таких омріяних українськими капіталістами Трудового і Житлового кодексів. Свого часу громадські активісти, знову ж завдяки акціям протесту, досягли того, що законопроект № 2450, який передбачав обмеження права українців на протест, був похований у довгу парламентську шухляду.

Ці часткові успіхи призводять до відхилення деяких законопроектів, які зачіпають інтереси тих чи інших соціальних груп – але ці успіхи не порушують саму суть капіталістичної Системи. І тому наступ капіталу триває. Замість заветованого Податкового кодексу Рада ухвалила його дещо підправлений варіант. Освіта та охорона здоров’я – гарантовані Конституцією права громадян – вже стали платними. Триває тотальна приватизація. А тягар економічної кризи, типової для капіталістичної системи, влада товстосумів все більш наполегливо підважує на плечі трудящих і неімущих.

Українські соціальні рухи здатні час від часу вигравати битви, але приречені програти війну капіталові, поки парціальні (із вимогами «своєї» соціальної групи) струмки не зіллються у єдиний потік, спроможний знести мури існуючої Системи. Об’єднання протестних груп у широкий Соціальний Рух, це вже не теоретичні побудови, а вимога фізичного виживання цілих прошарків українців.

Адже тільки широкий Соціальний Рух здатний не допустити продовження «реформ» в інтересах великого капіталу, згортання громадянських свобод (свободи слова, зібрань, права вибору) та заповнення відвертими нацистами електоральної ніші, звільненої після провалу «помаранчевого» проекту.

Але окрім негативної програми (боротьби проти) Соціальний Рух має запропонувати і позитивну програму, яка б врахувала вимоги протестних соціальних груп. Тобто, прогресивне оподаткування прибутків приватних підприємств, припинення приватизації підприємств і продуктивної землі, націоналізація банків та стратегічних галузей (енергетики й експлуатації надр тощо), повернення комунальних підприємств у комунальну власність, державна підтримка соціальних програм, колективних сільскогосподаських і промислових підприємств, безплатна освіта і медицина.

Тобто, запропонувати програму першого етапу соціальної революції в Україні.

І перший бій вже не за горами: 17 травня у Раді заплановано ухвалити у другому читанні одразу новий Трудовий кодекс та законопроект 2450.

Варіантів є два: підняти руки і здатися або підняти кулак і перемогти…

Володимир Чемерис