Цитатник для патріота

На простолюдді та в колі державних мужів про патріотизм говорять або добре, або нічого. Втім, йому ніколи не щастило на схвальні відгуки від розумних людей.

«Убогий чоловічок, що не має нічого, чим міг би пишатися, хапається за єдино можливе і пишається нацією, до якої належить» – лословить Артур Шопенгауер.

«Патріот – це той, хто кричить голосніше за всіх, не знаючи з якого приводу, власне, крик» – іронізує Марк Твен. «Перевага патріотизму в тому», – ріже правду-матку Олдос Хакслі – «що під його прикриттям можна безкарно обманювати, грабувати, вбивати. Мало сказати, безкарно – з відчуттям власної правоти»…

Бернард Шоу трактує означене священне поняття як «руйнівну психопатичну форму ідіотизму», а Семюель Джонсон – як «останній прихисток негідника».

Альберт Ейнштейн дозволяє собі не менше: «Ті, хто радісно марширують в строю під музику, отримали головний мозок помилково: для них і спинного б вистачило. Я настільки ненавиджу героїзм по команді, безсенсовну жорстокість і весь відразливий нонсенс того, що об’єднується під словом «патріотизм», рівно як зневажаю підлу війну, що радше готовий дати себе розірвати на шматки, ніж бути часткою таких акцій».

«Мені видається жахливим приниженням мати душу, контрольовану географією» – зітхає Джордж Сантаяна.

А ось як відповів Джеймс Джойс на підступне запитання: «Чи готові ви померти за Ірландію?» – «Нехай Ірландія помре за мене».

Гострі вони на язик, класики… Не йнялося їм. Дивно, чому до них ще не прийшли з політичної поліції? Або ж, принаймні, з самооборони майдану?

Безумному благородному лицареві Дону Кіхоту можна все пробачити, зважаючи на те, що він герой пародійного роману – але, мабуть, ви не зрадієте, коли хтось розмахуючи холодною зброєю зажадає від вас визнати його Дульсінею найкращою у світі дамою.

Адже Дульсінея – вона, зазвичай, у кожного своя.

Любов до батьківщини, – нехай і спільної, – не може бути одноголосною. Уявіть наскільки різна Америка в білого полісмена-американця, в чорного американця, що потерпає від його проїзволу, або в індіанця.

У світлі сьогодення особливо гарно видно, яку бридоту в середовищі наших зомбі прийнято називати патріотизмом. Хоч-не-хоч, але напрошується сувора мораль: патріотизм має підстави вважатися чимось адекватним лише в неозвученому форматі.

Той, хто декларує його вголос, заслуговує на те, аби отримати по морді від людией, долі та історії.

Роман Скиба