Боротьба на краю бюджетної дірки: соціальна держава програє поліцейській

Радощі у мої шкільні роки викликали не стільки регулярні канікули – їх наближення не було сюрпризом. А от несподівані перерви у навчальному процесі викликали дитячий захват. Хоча приводами для таких перерв були речі далеко не веселі. І далеко не дитячі. Одним таким регулярним приводом були карантини у холодну пору року. Іншим – страйки вчителів.

І хто б міг подумати – 90-і знову мають всі шанси увірватися у нашу реальність. Днями голова Профспілки освіти та науки заявив, що на виплати бюджетникам не вистачає 10 мільярдів гривень. Із них близько 4,4 мільярдів на заробітну платню працівникам освітньої галузі та галузі охорони здоров’я.

Перші ластівки вже прилетіли – про проблеми з грішми для бюджетників вже заявляють у Житомирі, Тернополі, Харкові, ще раніше – у Івано-Франківську. Вже затримують виплати київським медикам і педагогам.

На фоні таких повідомлень просто на голову не налазять обіцянки поки-що-міністра Табачника, який пророкує підвищення зарплатні педагогам у наступному році. Саме «пророкує», бо звідки як не з кавової гущі міг наш головний по освіті взяти такі фантазії, враховуючи дірку в поточному бюджеті?

За даними моніторингу Центру дослідження суспільства, який здійснюється за підтримки фонду «Відродження», з 2010 року вчителі і лікарі вкрай рідко протестували проти затримки зарплатні. У нашій базі є повідомлення лише про один такий протест: у листопаді 2011 року близько сотні працівників Коростишівської районної лікарні прийшли під стіни райдержадміністрації з гаслами «Лікарі повинні лікувати, а не протестувати», вимагаючи виплатити заборгованість. Навіть якщо припустити, що певна кількість подібних протестів не потрапила в поле зору ЗМІ, їх кількість однозначно мізерна. Це, звичайно ж, вказує не на пасивність лікарів і вчителів, а на відсутність проблеми як мінімум протягом останніх двох років.

Насправді ж бюджетники мають дуже високий протестний потенціал – зокрема навесні 2011 року вчителі провели одну із найбільш успішних всеукраїнських протестних кампаній з вимогою підвищити зарплатню. Зважаючи, що ця вимога відносно рідко висувається найманими працівниками (16% протестів найманих працівників у 2011 році), зважаючи на всеукраїнську мобілізацію та кількість учасників цієї кампанії (яка у великих містах вимірювалася тисячами), можна сказати, що як мінімум вчителям протестного потенціалу не бракує.

А тому якщо влада не знайде гроші, щоб виплатити зарплатню медикам і педагогам, то дуже легко передбачити, хто підніме наступну хвилю протестів в Україні.

Наступним після питання «чому?», яке вже зовсім скоро можуть виявити бажання задати високопосадовцям освітяни і медики, є питання пріоритетів. А вже це питання стосується не лише працівників конкретних галузей, а всіх нас. Бо дірка у 10 мільярдів вказує на те, що владі плювати на здоров’я громадян і освіту їхніх дітей. Про своє здоров’я, хто б сумнівався, вони дбають якнайкраще – в тому числі, за гроші платників податків. Буквально вчора, на фоні десятимільярдної дірки, Кабінет міністрів збільшив витрати на медпослуги для чиновників.

А тим часом опозиція святкує перемогу над законом щодо обрання батьками мови виховання дітей в дитсадках. Це теж говорить про пріоритети. Як опозиції, так і влади.

А тим часом Міністерство внутрішніх справ закупляє нові авто. Звичайно ж – адже на правоохоронні органи та суди коштів у бюджеті більше, ніж на освіту на охорону здоров’я.

До речі, ви коли-небудь чули про затримку зарплатні міліціонерам? Я – ніколи, і не можу уявити собі, щоб таке трапилося, хоча міліціонери теж належать до «бюджетників». Але владі надто сильно потрібна лояльність цих бюджетників і надто небезпечна їх нелояльність тут і зараз, аби економити на них. Зрештою треба ж, аби хтось охороняв владу від претензій громадян, які вірять у своє беззаперечне право на зароблені гроші та на доступ до якісної освіти і медицини.

Оксана Дутчак

Блог автора

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з кінця вересня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа.

Центр дослідження суспільства — незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. Серед основних напрямків роботи: вивчення суспільних рухів, освітньої та містобудівної політики, робітничого класу та проблем бідності. Експерти Центру — викладачі, аспіранти та випускники Національного університету «Києво-Могилянська академія».    

При використаннi матерiалiв сайту обов’язковим є посилання на Центр дослідження суспільства