Дим і грюк (poeme social)

Ніччю темною – дим
І грюк.
Місто затремтіло.
Заворушилось від бетонових мук
Потоком ревуче-злим.

Заторохтіло місто
Залізними колесами
Зашипіло від злості 
Резиновим експресом –
Ніччю темною – багровий дим 
Заволік небо покровом густим.

Струкними лавами
Сила жива
Оланцюжена спільною метою
Покриком натхненних душ
Вигуком натхненної волі
Сила жива оланцюжена
Спільною метою.

Мчіть на вокзали заким не рушив потяг
Не ждіть світанку – замигтить сталь
Сонце освітлить інтуїтивні здобутки
Спільна воля стихії диктує свій закон
Світ захоплений мрією проститутки
Отримує матеріальні форми сон.

Місто розкидає залізні акорди
Рукою сміливою стальних шляхів,
Коли рушили до центру розворушені народи,
Коли високий дах відбиваючись горів.

І зливалися виї в потворні арії
І співа криця розлютований романс
І засвітились смолоскипно червоні тротуари
І тремтів минулого погасаючий каданс.

Розміреними смілими координованими
досягненнями
Йшли натовпи пожарами до знайомої мети
І зупинивсь індивідуум –
на розі – прагнучи кохання
І загуркотів камінь і придавив: не ти!

Хто, хто ще закоханий в пожари,
У кого серце стискається, спостерігаючи дим?
Місто тремтить під залізними ударами,
Місто окутане покровом густим.

І коли настане ранок,
і коли розійдуться хмари,
І коли оживе реально геніальний труп, –
Заворушаться в сяйві сліпучі тротуари
І розпадеться безбільно віковічний струп.

Пароплави й експреси, регульовані волею,
Розмережать шляхами чорний спрут-централь,
І заквітнуть будови,
винайдені координованою долею,
І закриє філософ книжку і зарішучить:
це – спіраль!
Загуділи всі сили і фрагменти
Потоком ревуче злим
І затремтять бетонові постаменти
І стане над містом дим.

1918 р.