Вставай, моя рiдна

Вставай, моя рiдна, розлуки доволi,
Якi ми з тобою ще будем багатi –
Веселкою в небi, барвiнком у полi,
Розплатою-люттю при спаленiй хатi.

Торкнусь тебе нiжно – i рук моїх дотик
Забурха вогнем, i я взрю опiвночi:
Дитини забитої змучений ротик,
Залiзом обпеченi очi дiвочi,

Дiдiвську сльозу, закривавлену з жалю,
Сорочку стару на розстрiлянiм тiлi.
Простiть, якщо словом кого запечалю,
Далекi мої, дорогi, помарнiлi!

Свисти не свисти, проклятуща нагайко,
Не бачив катюга розплати такої:
У димному полi встає Наливайко
I землю стрясає страшною рукою.

I тiнь його вiща в залiзнiй заковi
Випростує плечi пiд хмари невмитi.
Озброєнi Дiти Залiзняковi,
Ми пройдем шляхами при стиглому житi.

I прийдем до тебе, солдати-звитяжцi,
У дружбi великiй, в братерствi святому:
Сухар у торбинцi, вода у баклажцi
I зустрiч сестри бiля отчого дому.

Радянська Вкраїно! Розлуки доволi,
Якi ми з тобою ще будем багатi –
Веселкою в небi, барвiнком у полi,
Розплатою-люттю при спаленiй хатi!