Емігранти

Коли почуєш, як в тиші нічній 
Залізним шляхом стугонять вагони, 
А в них гуде, шумить, пищить, мов рій, 
Дитячий плач, жіночі скорбні стони, 
Важке зітхання і гіркий проклін, 
Тужливий спів, дівочії дисканти, 
То не питай: сей поїзд — відки він? 
Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се — емігранти.

Коли побачиш — на пероні десь 
Людей, мов оселедців тих, набито, 
Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь, 
Зів'ялих, мов побите градом жито, 
Мужчин понурих і дітей дрібних, 
І купою брудні, старії фанти, 
Навалені під ними і при них, 
На лицях слід терпінь, надій марних,

Се — емігранти.

Коли побачиш, як отих людей 
Держать, і лають, і в реєстри пишуть, 
Як матері у виходках дітей 
Зацитькують, годують і колишуть, 
Як їх жандарми штовхають від кас, 
Аж поїзд відійде, — тоді припадок! 
Весь люд на шини кидається враз: 
"Бери нас або переїдь по нас!"

Се в нас порядок.

1898 р.

***

Когда услышишь, как в тиши ночной
Путем железным вдаль стучат вагоны,
А в них гудят утробно, словно рой
Детей и женщин жалостные стоны
Глухие вздохи рвутся на перрон,
Смурные песни, девичьи дисканты,
Что то за поезд, и откуда он?
Кого везет? Куда? За кем вдогон?

В нем – эмигранты.

Когда увидишь – у вокзальных касс
Набились люди, будто сельди в бочке,
И бледные круги у женских глаз
А хмурые мужья, сыны и дочки
Лежат среди запачканных одежд.
На одеялах. Здесь не место франтам
Куда они? В Неаполь? В Будапешт?
Лежит печать несбывшихся надежд

На эмигрантах.

Когда увидишь, как этих людей
Хватают, тащат, кроют матюгами
Как кормят грудью матери детей,
Везут их в мир. Куда – не знают сами.
Жандармы оттесняют всех от касс,
Гудок раздался, паники припадок
На рельсы люди бросятся сейчас:
«Возьмите в путь или давите нас!»

Такой порядок.

Перевод Андрея Манчука

2010 г.