Повстання

I

Де оспіваний задуманим поетом 
Сивий морок звис над сонним містом,
– Кинуто Революційним Комітетом, 
Наче іскру в порох терориста. 

Наказ дано (коротко й суворо): 
Вдарити й розбити ворогів. 
Спало тихе місто і не знало – скоро 
Звідкись грізний гримне стріл. 

Над безлюдністю провулочків порожніх 
Білий ранок опалево плакав. 
Раптом – п-ббах! – 
і другий, третій стріл тривожний, 
Кулемет нервово за-та-тА-кав... 

Легко так дісталась перша перемога; 
Ворога змішав безумно смілий напад. 
Панцирник здобуто... Ах, не йде підмога... 
І серця тривога стисла в чорних лапах. 
Затремтів напружено мотор. 
Мов приріс наган до пальців, 
Ох, уже стискає міцно коло ворог, 
Кулі чітко лучать в панцир. 

...А надвечір – все укрив туман. 
Сніг лягав (м'яко-м'яко танув...) 
На заціплений в руках наган, 
На червоночорну рану. 

II

Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки...
Наче хвиля, защемить печаль, 
Жалобні Шопена звуки 
Розіллє, ридаючи, рояль. 

Душ блакить пекучо повна вщерть; 
Розгорілась, ятриться любов'ю: 
За життя розплата тільки кров'ю, 
Тільки смертю переможеш смерть. 

III

Гарячкове стукав, поспішав телеграф, 
Знову кинув іскру Комітет: 
– Кров горить на наших прапорах, 
Наша кров.
                  Вперед!

1918-1919 рр.