Майбутнє

Був сон…
Куди не йшов, кого я не питав,
Ніхто не знав:
Чим скінчиться завзята, клясова війна.
І порон
     Мого життя
завіз мене на тихий острів каяття.

Я з розпачем дивився в синю воду:
     – Чим скінчиться війна? Страшна війна?
А тут задумливо шептали дерева
     Свої пестливі оди,

І ніч пречиста, зоряна
     і все
співало радісно в гармонії природи.

Моя душа
     завмерла
і пішла
туди, де зорі
Звивались солодко в ясному хорі.

Як бризки хвиль жевріють в сяйві сонця,
ясніли так небесні золоті квітки,
І коли хор сильніше заспівав
про славу добрих перемог,
я по співучим зорям прочитав,
як сивий астрольог:
«Світ людський – горючий, як хмиз.
Війна припиниться не швидко.
О, видко, видко!
Що тільки над ставами сліз,
Коли не буде гострих лез,
     сонцем стане
гармонійний синтез».

І порон
     мого життя
покинув тихий острів каяття.
Був сон…

1925 р.