«Плівки Деркача». Механізми імперіалізму

19-го травня 2020 року депутат українського парламенту Андрій Деркач оприлюднив записи телефонних розмов, які відбулися у 2016 році між українським президентом Петром Порошенком і тодішнім віце-президентом США Джо Байденом, за участю державного секретаря США Джона Керрі.

Ці записи висвітлюють деякі аспекти стосунків між адміністраціями Порошенка і Обами, а також наочно демонструють вплив американського імперіалізму на дії української влади. Згодом Деркач оприлюднив записи розмов між Порошенком і російським президентом Владимиром Путіним. І хоча ці обговорення були стислими, їхня фамільярність вказує на певне порозуміння між двома президентами – попри те, що вони вдають з себе непримиренних антагоністів. Коментатори плівок Деркача мали обґрунтовані підстави для скептицизму – але автентичність записів, фактично, була підтверджена, і лише оточення Порошенка намагалося припустити що їх нібито підробили.

Сага Хантера Байдена

Перший запис стосується сина тодішнього віце-президента США – Хантера Байдена. У 2014 році його було кооптовано до правління компанії Бурісма Холдінгс, яка видобувала природній газ під контролем українських олігархів. Призначення Хантера, якого було звільнено з морського флоту США за вживання наркотиків, може здаватися не дуже важливим. Але треба усвідомити, що син високопосадовця не мав реального практичного досвіду роботи у газодобувній сфері, а його призначення було доволі прозорою спробою посилити політичний вплив на його батька і членів адміністрації Обами з боку українських олігархів.

Члени українського правлячого класу не вперше використовують такі методи, аби заручитися підтримкою з боку еліти США. Віктор Пінчук – мільярдер, олігарх і колишній зять колишнього президента Леоніда Кучми – надав $10-25 мільйонів доларів Фундації Клінтона і був запрошений на вечерю у родинній оселі Клінтонів. А у 2015 році він заплатив 150 тисяч доларів Фундації Трампа – заохочуючи Дональда Трампа виступити в по відеозв’язку на конференції Пінчука у Києві.

На записах Деркача можна почути, що Порошенко доповідає задоволеному Джо Байдену про звільнення генерального прокурора Віктора Шокіна, який розслідував корупційні зв’язки Бурисми. Пізніше Байден-старший зізнався, що він погрожував затримати позику на суму у мільярд доларів, якщо Шокіна не звільнять з його посади. Все це засвідчує, що капіталістична держава служить інтересам істеблішменту, який смикає за нитки усіх призначень та рішень. Як наслідок, Хантер Байден щомісячно отримував 50 тисяч доларів від видобутку природних ресурсів у збіднілий країні. За іронією долі, Бурісмою володіє олігарх, якого пов’язують з колишнім президентом Віктором Януковичем. Отже, фактично, він забезпечив собі у такий спосіб підтримку з боку США.

Розвиток корупційних стосунків стимулює матеріальна зацікавленість американського капіталу, що проводить експансію в Україні. Український правлячий клас обслуговує інтереси американських компаній, а теперішній президент Володимир Зеленський продовжує забезпечувати потреби Вашингтону, як це робилося і за Петра Порошенка. За іронією долі, розслідування оборудок навколо Бурисми врешті призвело до провадження процедури імпічменту проти Трампа – адже він тиснув на Зеленського, аби розслідувати факти корупції Хантера Байдена. Правлячий клас США налаштований проти Трампа не внаслідок його реакційних поглядів, зловживань та корупції. Істеблішмент не хотів широкого розголосу справи Бурисми – аби виборці не побачили гнилість політичної системи США.

Отже, справа Бурисми продемонструвала – генерального прокурора формально суверенної України можна звільнити за примхою іноземного високопосадовця з США, який допомагає заробляти своєму синові. Щоправда, Байден не вимагає на плівках відставки генипрокурора Шокіна, але всі розуміють, що Порошенко кинувся виконувати його забаганку, заради отримання кредитного траншу. Саме у такий спосіб реалізується «демократичний вплив» Вашингтона на Україну – яку, фактично, підпорядкували інтересам іноземного капіталу.

Борг МВФ на шії держави-клієнта

У записах розмов також спливає тема позик в Міжнародного валютного фонда. Байден обіцяє Порошенкові додатковий мільярдний транш – який згодом було справді отримано – за умови, що Україні надалі триватимуть неоліберальні реформи. Як обґрунтовано свідчить депутат Деркач, ці кошти були призначені на фінансування української армії, а компанія Петра Порошенка отримала від цього величезні прибутки, за рахунок військових замовлень. Тоді як виплату позики лишили майбутнім поколінням українців.

МВФ, який вже пограбував у минулому цілу низку бідних країн, вимагає суворих заходів економії для населення України – а саме, ліквідацію субсидій на комунальні послуги, скорочення пенсійних виплат і приватизацію сільськогосподарської землі і комерціалізацію системи охорони здоров'я. Порошенко погодився на такі умови, адже він цілковито ігнорує інтереси пересічних громадян України. Під час розмови колишній президент похвалився, що збільшив українські ціни на газ на 100% – навіть більше, ніж вимагав від українського уряду МВФ. І його цинізм вразив би самого Річарда Ніксона.

Міжнародний валютний фонд є механізмом імперіалістичного контролю та інструментом просування інтересів фінансового капіталу США. Його позики дозволяють брати під контроль природні ресурси та внутрішні ринки націй-боржників, а також проводити приватизацію в інтересах транснаціонального капіталу. Україна має відтепер один з найбільших боргів у світі, а українські громадяни платять за найдорожчий газ у Європі, отримуючи найнижчу на континенті заробітну платню.

Уряд Володимира Зеленського слухняно продовжує політику свого попередника. Будь-яка партія, яка приходить до влади, слухняно виконує вказівки МВФ та США, які формують внутрішню та зовнішню політику України. Величезна популярність Зеленського, від якого спочатку чекали змін, навіть прискорила проведення неоліберальних реформ. Адже він наважується на те, що не було втілено у життя за часів колишнього президента.

Взаємні поздоровлення ворогів

На плівках Деркача також можна почути розмову між Порошенком та Путіним, які поздоровляють один одного з нагоди робітничого свята 1 травня. Це відбувалося у 2015 – Порошенко приязно спілкувався із Путіним, і навість запевнив співрозмовника, що справи в Україні знаходяться «під контролем». Під час своєї каденції Порошенко постійно заявляв про те, що Україна знаходиться у стані війні з Росією. Але правлячий клас України брехав своїм співвітчизникам про справжній характер конфлікту – адже більшість тих, хто воював проти українського уряду, лишалися громадянами України. Навіть після найзапекліших боїв Порошенко продовжував отримувати прибутки з кондитерської фабрики у російському місті Липецьк. А телефонні перемовини між двома лідерами остаточно розвінчують міфи стосовно так званої «українсько-російської» війни, яку так і не проголошено офіційно.

Ця розмова вкотре засвідчила – Порошенко і Путін належать до тієї самої ж системи, та захищають у конфлікті інтереси конкуруючих угруповань панівного класу. Тоді як звичайні українці і росіяни потерпають від наслідків нескінченної ворожнечі. І це триватиме аж доки маси не побачать справжні рушійні сили війни.

Розчарування в Зеленському

Адміністрація Зеленського викликала Порошенко на допити, але не наважилася педалювати розслідування злочинів колишнього президента. Це не є випадковим. Попри те, що риторика Зеленського дещо відрізняється від націоналістичної риторики Порошенка, він успадкував його курс, спрямований на «політику економії» та продовження громадянської війни. Адміністрація Зеленського повністю підконтрольна західним імперіалістам, хоча до останнього часу вона ще намагалася утримувати канали зв’язку з Москвою.

Проте, представники української олігархії пов'язані у своїх бізнесових інтересах із західним капіталом, що, зрештою, визначає їхню політичну орієнтацію. США повністю нав’язують свою волю українському політичному класу – іноземні компанії, фактично, отримали можливість взяти участь у приватизації землі, а західні посли керують українським урядом. Байден, а згодом і Трамп, безсоромно тиснули на Порошенка й Зеленського у своїх власних інтересах. Обличчя змінюються, але реакційна сутність імперіалізму США і української олігархії залишається сталою.

Видатний марксист Тед Грант написав після ліквідації СРСР наступне: «... розпад СРСР породив гострі економічні проблеми, враховуючи екстремальну взаємозалежність всіх республік після десятиліть централізованої планової економіки. Як результат, тепер там працюють і відцентрові, і доцентрові тенденції. Тільки Україна має відносну економічну основу для незалежності, але навіть українська економіка залишається пов'язаною тисячами мотузками до економіки її могутнього сусіда».

Це були справді потужні зв’язки, і у перші два десятиліття незалежності українська держава і олігархія втримували відносний ступінь автономності від Заходу – але імперіалістичний тиск разом з ефектом глобальної економічної кризи зробили їх залежними від іноземного капіталу. Саме зростаючий вплив західного імперіалізму, який стояв за «Помаранчевою революцією» та Євромайданом, мав наслідками російську анексію Криму і громадянську війну на Донбасі.

Проте, хоча імперіалізм може забезпечити Київ зброєю, кредитом і дипломатичною легітимністю, він не поставить їжу на столи збіднілих українців. А погіршення становища у імперіалістичних країнах створює умови для повстання робітничого класу у державах-клієнтах. Вже зараз ми бачимо поступове посилення класової боротьби – зокрема, на прикладі шахтарських страйків, які тривають на теренах Україні.

Записи таємних розмов між колишнім українським президентом та його закордонними візаві здатні додатково посприяти зростанню класової свідомості – адже вони демонструють блюзнірство сучасних лідерів капіталістичного світу, які ставляться до звичайних людей із неприхованою зневагою. Порошенко, Зеленський, Путін, Байден і Трамп – усі вони є агентами системи, і за потреби домовляються між собою. Розуміючи це, українські робітники повинні знову віднайти свої революційні традиції, аби зламати владу олігархів і їхніх імперіалістичних господарів, взяти свою долю у власні руки – за підтримки робітників з інших країн світу.

Пітер Михайленко

Читайте за темою:

Андрей Манчук. Почему Украина – не Латинская Америка

Владимир Чемерис. Местные выборы: провал партии Зеленского

Юрий Латыш. Реформы длиною в жизнь

Андрей Манчук. Зеленский и непредставленное большинство

Дмитрий Ковалевич. «Диджитализация»: без сапог, но в шляпе

Вячеслав Азаров. Последняя распродажа Зеленского

Дмитрий Ковалевич. Концессии: у народа заберут кровь и аэропорты

Юрий Латыш. Кризис Зеленского: причины и перспективы

Андрей Манчук. Восточная Европа: лес и колониализм