Вчора мене, вперше за 28 років життя, відвідало почуття расової неприязні.
За останні два місяці в Азії я настільки звик, що мене оточують усміхнені і доброзичливі люди – а те, що я побачив через день після приїзду в Київ, біля Могилянки, неприємно мене шокувало.
Ні, тут теж були усміхнені і доброзичливі люди. Вони, як і я, прийшли на акцію протесту проти закриття Сергієм Квітом Центру візуальної культури. Я не раз ходив на їхні виставки і лекції, так що не міг залишитись осторонь. До речі, Центр вдалось відстояти – під тиском громадськості ректор скасував своє рішення. Але я хотів би написати не про те.
Викладачі НаУКМА, співробітники ЦВК розповідали про те, наскільки важливим є критичне мислення, говорили про цензуру, про мистецтво, про свободу (без абревіатури «ВО» і без лапок). Тут зібрались науковці, художники, перекладачі, інтелектуали. Я радий, що в Києві є такі люди, а з деякими з них я маю честь бути знайомим.
І в той же час до Могилянки прийшло кілька десятків людиноподібних істот, які почали кричати «підараси!» та «смерть ворогам!». Їхні вороги – це і є ті люди, про яких я щойно згадав. Вороги –тому, що насмілюються проводити свої виставки, які не вписуються у вузький інтелектуальний горизонт людиноподібних істот. Тому що насмілюються вільно мислити, не слідувати шаблонам, не вірити в забобони і упередження, у які вірить напівдике українське суспільство.
Замість анекдотів про «жидів і негрів» вони розказують про соціальні проблеми. Замість побутових жартів про блондинок – згадують про якийсь там невідомий «гендер». Вони не закликають посадити у в`язниці чи повісити на стовпах геїв і лесбійок (жах!). І, о ужас, ці люди не вірять в націю, бога і «хорошого президента, який має навести порядок в цій країні». Отже, отримуйте ярлика: «підараси! вороги нації!».
Я розмірковував, що спільного між людьми моєї раси (українці, індонезійці, євреї, тайці, не важливо) – раси хороших людей, людей усміхнених, людей мислячих, творчих, подорожуючих, креативних, здатних кохати, бачити красу, допомагати іншим – і істотами з раси злобних, боягузливих, зависливих і ненависливих гоблінів, здатних лише зібратись в зграю і когось побити, покалічити чи навіть вбити (бажано когось хорошого, когось відмінного від них).
Яка їхня радість? Покричати на футболі, нажертись пива, насрати в коментах в інтернеті і пройти по вулицях, піднімаючи праву руку у нацистському салюті.
Зрештою, подумав я, не можна їх ненавидіти (залишимо це почуття їм). Гоблінами не народжуються, а стають. Так само як і Хорошими не народжуються – для цього потрібно щось осмислити у житті, прочитати, пережити, хоч раз отримати від когось допомогу і надати її людині, яка цього потребує. Бути відкритим для нового досвіду і сприйняття Іншого, «оупен-майндед», посміхатись випадковим зустрічним, не ходити на мітинги проти «нелегальної міграції», не зраджувати друзів, не вступати до лав Всегоблінських Об`єднань «Свобода» (як іронічно звучить ця назва).
Людина, що деградувала до стану гобліна, виглядає жалюгідно і поводить себе жалюгідно. «Нехай і на сей раз вони в нас не вполюють нічого!»
Олександр Богаченко-Мішевський
Читайте по теме:
Лиза Бабенко. «Украинское тело. «Выставка – говно. Художники – пидорасы»
Андрей Манчук. «Могилянский» протест»
Андрей Манчук. «Квит и левые. Кто виноват?»
-
Економіка
Уолл-стрит рассчитывает на прибыли от войны
Илай Клифтон Спрос растет>> -
Антифашизм
Комплекс Бандеры. Фашисты: история, функции, сети
Junge Welt Против ревизионизма>> -
Історія
«Красная скала». Камни истории и флаги войны
Андрій Манчук Создатели конфликта>> -
Пряма мова
«Пропаганда строится на двоемыслии»
Белла Рапопорт Феминизм слева>>