Для чого «Свободі» війна пам’ятників?

15 лютого у місті Охтирка активісти «Свободи» під проводом Ігоря Мірошниченка самочинно демонтували пам’ятник Леніну. Ця подія викликала значний резонанс в суспільстві і чимало коментарів на підтримку або проти такої ініціативи. Недивно – не кожен день представники парламентської партії чинять дії, які суперечать чинному законодавству. Попередньо було порушено кримінальну справу за статтею 296 (хуліганство); такі дії, вчинені групою осіб, можуть каратися ув’язненням на термін до чотирьох років. Також можлива перекваліфікація даної справи: так, відповідно до статті 194 (ч.1) Кримінального кодексу України, умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах (тобто на суму в сто та більше неоподаткованих мінімумів), передбачає покарання аж до позбавлення волі на строк до трьох років. Таке саме покарання передбачає стаття 298 (ч.2) за умисне знищення об’єктів культурної спадщини, хоча довести, що типовий пам’ятник Леніну можна оцінити як такий об’єкт, може бути складно.

Водночас, ті, хто підтримали знесення пам’ятнику, аргументують, що, оскільки джерелом влади є народ, і ця норма прописана в Конституції України, то, відповідно, народ має право боротися зі «спадком тоталітарного минулого», і це право є вищим від норм, прописаних у інших законах. Мірошниченко ж у коментарі до цієї акції посилався на виконання «закону про декомунізацію» – ймовірно, ухваленого за часів Ющенка закону про ліквідацію пам’ятників організаторам репресій в Україні.

Тут постає питання моралі, до якої часто апелюють представники правих сил. Група осіб на чолі з народним депутатом вчинила дію, яку можна кваліфікувати як злочин. Навряд чи можна очікувати зняття недоторканності та ініціювання кримінальної справи проти пана Мірошниченка – ця процедура є досить складною, та й влада не стане дарувати опозиції ще одного політика-«мученика». Однак цілком ймовірно, що місцеві активісти, які приймали участь в знесенні пам’ятнику, скоро отримають повістки до суду. Чи усвідомлюють вони, що можуть бути ув’язнені на декілька років, з усіма наслідками, характерними для тих, хто пройшов крізь українську пенітенціарну систему – тобто фізичним і моральним каліцтвом і складнощами у веденні повноцінного соціального життя у майбутньому? Враховуючи, що представники «Свободи» і раніше проводили насильницькі акції – можливо, усвідомлюють, і готові піти на це заради своєї ідеї.

Проте необхідно замислитися: що, власне, було метою такої акції для партії? Навряд чи її ініціатори не знали про можливе покарання – тим більше ймовірне за нинішньої влади. Таким чином, йдеться про «розмін» можливого покарання декількох активістів за знесення одного пам’ятнику в невеликому місті. Зрозуміло, що «Свобода» могла провести декілька подібних акцій в різних місцях одночасно, знищивши таким чином декілька пам’ятників – з точки зору задекларованого «виконання закону про декомунізацію» це було б більш ефективно. Водночас цього зроблено не було. Які причини цього?

Варто проаналізувати попередні дії подібного характеру, вчинені українськими крайніми правими. Для цього скористаємося даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства. З подібних дій «Свободи» за останній час можна пригадати лише символічне спалення червоного прапору на 9 травня 2011 року. Водночас непартійні крайні праві організації та ініціативи, які загалом більш схильні до акцій прямої дії, минулого року у квітні зіпсували пам’ятник Леніну в Кривому Розі та меморіальний знак до 50-річчя Жовтневої революції; також у десяти акціях радянські пам’ятники були пошкоджені невідомими. У 2011 році таких акцій непартійні праві провели шість, причому чотири з них – конкретно щодо пам’ятників Леніну. Окрім того, у тринадцятьох випадках радянські пам’ятники (і у шести випадках це були пам’ятники Леніну) були пошкоджені невідомими. До того ж, саме у червні 2011 року активісти арт-групи «Яйце» підсмажили яєчню на Вічному вогні, що викликало чималий резонанс у суспільстві. У результаті кримінальної справи активісти отримали три роки позбавлення волі умовно. Такий самий вирок і за такі самі дії раніше було винесено Ганні Синьковій, що вчинила свою акцію протесту ще у 2010 році.

Власне, саме того року кількість таких протестів була найбільшою за останній період. У Миколаєві активісти «Свободи» пошкодили монумент на честь перемоги СРСР у Другій світовій війні, а у Стрию – флагштоки монументу радянським «воїнам-визволителям». При цьому непартійні крайні праві протягом того самого року провели 16 акцій з пошкодженням радянських пам’ятників, з них сім – пам’ятників Леніну. Більше того, 28 акцій пошкодження радянських пам’ятників (16 з яких стосувалися пам’ятників Леніну) провели невідомі. Ще одного разу пам’ятник Леніну пошкодили козаки-монархісти в Севастополі. Нарешті, саме в кінці 2010 року активісти організації «Тризуб» в Запоріжжі обезголовили пам’ятник Сталіну, що його було встановлено на території обкому КПУ, за що отримали умовні терміни. В останній день 2010 року цей пам’ятник було підірвано.

Зауважимо, що дії невідомих часто видавали однозначну «праву» спрямованість акції: приміром, у листопаді минулого року в Житомирі на пам’ятнику Леніна намалювали свастику. Можливо, що такі дії чинили представники крайніх правих організацій, не афішуючи цього, щоб не підставити «своїх». Водночас, ми не можемо заперечувати можливості того, що такі акції проводили неорганізовані праві радикали.

Протягом двох останніх років «Свобода» не чинила подібних дій щодо радянських пам’ятників – принаймні відкрито. Більше того, подібних акцій протягом минулого року взагалі майже не проводилося. Що ж стало причиною дій «Свободи» в Охтирці? Логічним поясненням може бути бажання підкріпити образ крайньої правої партії, що знаходиться у жорсткій опозиції до чинного режиму. Цей образ у зв’язку з популярною конспірологічною теорією про фінансування «Свободи» Партією Регіонів та нещодавніми фотографіями з депутатами «Свободи», що мирно спілкуються зі своїми опонентами, може піддаватися сумніву з боку громадськості. Водночас непартійні крайні праві давно вважають «Свободу» системною партією – зокрема, за те, що їхні протести переважно є мирними та конвенційними. Так, лише 13% протестів «Свободи» у 2012 році були не конвенційними (тобто включали або насильство, або принаймні конфронтацію), проти 15% протестів за участі партій загалом і 24% для протестів за участі непартійних крайніх правих. Резонансна ж акція з демонтуванням пам’ятника Леніну може вплинути на точку зору громадськості щодо «Свободи», і водночас навряд чи розчарує її електорат, який очікує на активну діяльність партії. А якщо активістів буде піддано суду, а то й ув’язнено, це лише сприятиме створенню образу антисистемної партії. Спитаєте, а до чого тут вітряки? Просто подібна боротьба з пам’ятниками (яка, ймовірно, після акції в Охтирці посилиться) надто вже нагадує Дон Кіхота. Знищили пам’ятник – місцева влада його все одно відновить, між іншим, за кошти громади. А Іллічів на наших просторах безліч, його лисина виблискує ледь не в кожному населеному пункті Центральної та Східної України. Тож з точки зору «декомунізації» ефективність подібних акцій, скажімо так, є дещо сумнівною. А от реклама вийшла непогана.

Костянтин Федоренко

Блог автора

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з кінця вересня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа. Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Центр дослідження суспільства — незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. Серед основних напрямків роботи: вивчення суспільних рухів, освітньої та містобудівної політики, робітничого класу та проблем бідності. Експерти Центру — викладачі, аспіранти та випускники Національного університету «Києво-Могилянська академія».    

При використаннi матерiалiв сайту обов’язковим є посилання на Центр дослідження суспільства