"Заповіді Троцького". Історія підробки

Хотілось би торкнутися питання про сумнозвісний документ, який отримав зараз широкого розповсюдження.

На початку 1990-х рр. ряд видань («Поступ» №17, 1989; «Земля і воля» №1, 1990; «Київ» №12, 1990; «Вечерний Донецк» 11.10.1990; «Гарт» 22.2.1992) надрукували текст під назвою: «Заповіді Троцького. Інструкція агітаторам-комуністам на Україні». Цей сумнівний документ потрапив навіть до підручника. Щоправда, цей підручник здобув сумну славу: внаслідок своєї тенденційності і політичної заангажованості він став предметом гострої критики і навіть обговорення у Верховній Раді України. Тодішній міністр освіти М.Згуровський навіть пообіцяв відкликати підручник зі шкіл для переробки – але, попри це, вищезгаданий документ зберігся і у другому, «переробленому і доповненому» виданні. 

Автору вдалось дістатися до першоджерела цього документа. Це емігрантське видання О.Доценка (152 сторінки тексту і 240 сторінок «документальних додатків»). У передмові автор зізнається, що в ніякому разі не може гарантувати правдивість і автентичність наведених документів, бо подає їх без жодних змін лише заради «повноти картини». Обставини появи документа такі: 21-22 березня 1920 р., коли петлюрівці взяли Голту і Орлик, «місцеві повстанці» доставили до штабу «Таємну інструкцію Лейби Троцького агітаторам». Отаман Гулий-Гуленко і політреферент В.Савенко швидко переробили її, додавши до «10 заповідей Троцького» ще 12 своїх. І видали відозву «Народе український!», яка нібито «мала надзвичайно великий вплив на населення».

Проведений нами аналіз тексту заперечує його автентичність. Текст надрукований за старою орфографією, з «ятями» – хоча відомо, що червоні принципово користувалися лише новою (старою так само «принципово» користувалися білі). Зміст документу теж не витримує жодної критики: його автор говорить про ворогів-петлюрівців як про героїв: «Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса... В нем [українському селянині] проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожскаго казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольності, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать своих угнетателей... и одерживать над ними блестящия победы».

Такі панегірики з вуст Троцького на адресу петлюрівців з урахуванням його поглядів, були неможливими. А до того ж – і неправдивими. Коли це Петлюра роздавав селянам землі? Коли це він скликав Трудовий конгрес – зі спогадів Винниченка відомо, що «головний отаман» всіляко намагався відтягнути його скликання, бо обгрунтовано вважав, що конгрес позбавить його влади? Такі чисто пропагандивні пасажі могли вийти тільки з вуст самих петлюрівців.

На нашу думку, «Заповіді Троцького» є банальною фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр. Її популярізація в українських виданнях часів «перебудови» і «національного відродження» лежить цілком у руслі тантикомуністичної кампанії. Внесення цього сумнівного документу до підручника Ф.Турченка тільки підтверджує тенденційність та заангажованість автора, про що зазначалось у висновках комісії Верховної Ради з науки і народної освіти у 1996 р.

В 1939, напередодні Другої світової війни, коли гостро постало українське питання, Троцький присвятив йому кілька статей, де справедливо підмітив «резкий поворот вне-советских украинских демократических злементов в сторону от Советского Союза. Во время обострения украинской проблемы в начале 1939 года коммунистических голосов вовсе не было слышно, зато довольно громко звучали голоса украинских клерикалов и национал-социалистов. Это значит, что пролетарский авангард выпустил украинское национальное движение из своих рук... в Канаде, где украинцы составляли главную массу компартии, с 1933 года начинается... резкий отлив украинцев от коммунизма к пассивности или к национализму разных оттенков».

«От прежнего доверия и симпатий западных украинских масс к Кремлю не осталось и следа со времени последней разбойничьей «чистки» на Украине». Сталін, як і Гітлер, тепер розглядають Західну Україну, як «разменную монету в своих международных комбинациях с империалистическими правительствами... Карпатскую Украину Гитлер подарил венгерским палачам... В виде ответа Сталин на 18 съезде открыто взял под свою защиту Гитлера от клеветы западных «демократий» – пише далі Лев Троцький.

В таких умовах він запропонував політичне гасло: «Единая свободная и независимая рабоче-крестьянская Украина!». Троцький заперечував можливості націоналістів «решать украинский вопрос путем прислужничества одному империализму против другого. Этим авантюристам Гитлер дал неоценимый урок, подкинув (надолго-ли?) Карпатскую Украину венграм, которые немедленно истребили немалое количество доверчивых украинцев... Программа независимости Украины в єпоху империализма прямо и неразрывно связана с программой пролетарской революции».

Таким чином, Троцький пов'язував завдання звільнення і соборності України виключно з соціалістичною революцією, виходячи із своїх марксистських позицій. В ділемі «національне об'єднання України чи цілісність СРСР» він віддавав перевагу першому, хоча це викликало велику критику з боку «друзів Кремля». Такі погляди Троцького пов'язані із тим, що послаблення СРСР з відділенням України він розглядав як послаблення, в першу чергу, сталінського бюрократичного режиму: «все советские республики найдут необходимые формы связи и сотрудничества. Но цель эта будет достигнута при условии полного разрушения старых принудительных связей, а, следовательно, и старых границ, только при условии полной независимости каждой из договаривающихся сторон».

У підсумку зазначимо – не існує ніяких достатніх і обґрунтованих даних про якісь специфічно антиукраїнські погляди Троцького. Уродженець України, він добре знав українську мову, а у період створення СРСР активно захищав права національних республік проти шовіністичного централізму Сталіна (один з відомих «троцькістів» Х.Раковський, довгий час очолюючи уряд УРСР, активно боронив її «автономізм»), і навіть в еміграції виявляв певну цікавість до українського питання.

Юлій Федоровський