Їх звинувачують у фемінізмі?

Акції на підтримку дівчат пройшли у 20 країнах світу, включно з Україною. Справа Pussy Riot набула світового резонансу, адже закордонні політики не раз публічно підтримували гурт і оцінювали вирок як непропорційний скоєному правопорушенню. І з цим важко не погодитися.

17 серпня суддя Марина Сирова зачитала рішення суду, де зазначила, що феміністичні погляди учасниць гурту – ось де справжній вияв релігійної ненависті. Звинувачуючи дівчат у тому, що вони сповідували принципи рівності чоловіків і жінок, суддя Сирова стала на сторону клерикалів та чи не від імені усієї системи правосуддя визнала пріоритет християнських цінностей  над громадянськими правами в Російській Федерації.  Акція дівчат лише підтвердила очевидне місце православної церкви у владній структурі російської політичної еліти та вказала на давно відомі проблеми системи: політичну монополію, клерикалізацію влади та параліч системи правосуддя.

Разом із тим, масштаби акцій підтримки вкупі з підбадьорюючими заявами від поп-зірок, політиків та правозахисників можуть свідчити про підйом феміністичної тематики у вуличній політиці. У зв’язку з цим навколо фемінізму у версії Pussy Riot сплівся різнобарвний клубок відносин: влада фемінізм засуджує, західні правозахисники підтримують, а хтось навіть заперечує існування феміністичного контексту у справі Pussy Riot! Незалежно від бажання та істинних намірів дівчат наслідки їхнього вчинку ще довго впливатимуть навіть на міжнародну політику.

Тим часом треба визнати, що сприйняття Pussy Riot як феміністичної групи, суттєво відрізняється у Західній та Східній Європі. Pussy Riot як явище логічно вписується в третю хвилю фемінізму, який постулює важливість індивідуальної емансипації та пропагує форми індивідуального протесту. Третя хвиля фемінізму, початок якої мав місце у 80-х роках, об’єднала дуже різних жінок: різних за етнічним походженням, класовим статусом, кар’єрними амбіціями, ідеологічними принципами. Тож традиційні конвенційні колективні форми протесту позбулися популярності, і на сцену вийшли різні нонконформістські індивідуалістичні способи протесту. Саме тому справа Pussy Riot там набула більшого розголосу, головним чином – серед поп-зірок, і це спричинило справжній культурний шок. Але важко заперечити, що бути феміністкою на сцені набагато простіше, ніж працювати з пересічними жінками або боротися за рівну оплату праці для жінок та чоловіків. Дуже легко наслідувати принципи індивідуальної емансипації, знімаючись у широко розтиражованому кліпі у відвертих позах посеред оголеного балету чоловіків, як це робить Rihanna. Дуже легко бути феміністкою, використовуючи образ суфражизму для сюжету кліпу, як це робить Lady Gaga. Натомість, проблема нерівної оплати праці все ще стоїть на порядку денному феміністичних організацій США, але поп-зірки рідко звертають увагу на ці проблеми.

Третя хвиля фемінізму, попри всю неоднозначність навіть на Заході, більш-менш вписується в загальну історію розвитку фемінізму, починаючи з початку ХХ століття. Натомість у Східній Європі, там, де навіть традиційні жіночі профспілки не були активними принаймні з початку 90-х років, акціонізм третьої хвилі фемінізму Pussy Riot сприймається здебільшого вороже. Хоча в Україні вимоги звільнити Pussy Riot лунали з вуст різних організацій, але ці вимоги були адресовані зазвичай самій політичній системі Російської Федерації, а от питання фемінізму та жіночих прав були побічними. Так, згідно з даними Центру дослідження суспільства в Україні станом на сьогодні було зареєстровано всього 4 акції протесту на підтримку Pussy Riot 17 серпня – в Одесі, Києві (2) та Харкові. Раніше проходило ще декілька акцій, на яких лунала тематика Pussy Riot: марш Феміністичної Офензиви, ЛГБТ-організації «Інсайт» та інших організацій до свята 8 Березня, та анархо-феміністичної акції на підтримку Pussy Riot 29 квітня.

При цьому, феміністичні погляди учасниць самого гурту ще під питанням. Ярлик фемінізму дуже легко прикріпився до Pussy Riot, хоча, хочеться запитати: які з акцій гурту були спрямовані на захист жіночих прав? А ситуація в Росії критична: третина роботодавців зізнаються, що надають перевагу чоловікам під час прийняття на роботу. Якщо Pussy Riot – це феміністичний гурт, то чому гендерна дискримінація у сфері зайнятості навіть не коментувалася ними? На Заході через призму поп-культури Pussy Riot стали вважатися феміністською панк-групою, але виключно за символічними зовнішніми атрибутами. У Східній  Європі, через брак принаймні поверхневого феміністичного досвіду та неактуальність жіночого порядку денного дуже важко об’єднати жіноцтво з допомогою самих лише балаклав.

Дуже схожа ситуація склалася і навколо FEMEN, які на українську аудиторію себе феміністками не називають, але для англомовних позиціонують себе феміністичною протестною групою. Ситуація з таким «фемінізмом» по-своєму сумна. Згідно з даними Центру дослідження суспільства у 2012 році в Україні відбулося 20 акцій цієї організації, на більшості з яких дівчата критикували чемпіонат ЄВРО-2012 за сприяння секс-туризму в Україні. Не думаю, що до цих акцій варто ставитися як до феміністичних, адже ЄВРО-2012 став для дівчат зручним медіа-приводом, тож femen’істки радо атакували кубок ЄВРО аж у трьох містах, а у фан-зоні влаштовували топлес-танці з написом Fuck EURO тощо. Заради справедливості варто зазначити, що FEMEN проводили також несистематичні акції по справі Оксани Макар та «нападали» на Патріарха Кирила. Цікаво, що за 2012 рік зареєстровано 21 випадок негативної реакції на протести FEMEN, у тому числі 12 затримань або арештів. При цьому терміни ув’язнення для femen’ок невеликі. Скажімо, активістка Яна Жданова 10 серпня вийшла на свободу, відсидівши 15 діб за статтею хуліганство – наслідок саме того славнозвісного нападу на Патріарха. Хибно може здатися, що FEMEN такі собі відважні борці за фемінізм в Україні, хоча насправді вони тільки ускладнюють роботу новоствореним феміністичним ініціативам (на кшталт, Феміністичної Офензиви) з пріоритетних напрямків жіночої тематики: збільшення пенсійного віку для жінок, наступ на репродуктивні права жінки, трудову дискримінацію тощо.

Акції FEMEN далеко не зажди політично продумані. Вже банально наводити нещодавній приклад  спиляння хреста у пам'ять про жертви сталінських репресій, тож я звернуся до іншого. У квітні активістки FEMEN видерлися на дзвіницю Софійського собору, протестуючи проти наступу на репродуктивні права жінок. Але активістки ніби й не знали, що ініціатива заборони абортів лунала з вуст глави Української греко-католицької церкви, який до Національного заповідника «Софія Київська» не має жодного стосунку.

Сумно, правда, що на фоні нікчемних акцій FEMEN, навіть Pussy Riot виглядають більш політизованими та радикальними, хоча важливість змісту акцій Pussy Riot дещо перебільшують. Наслідки акції російських дівчат – ось наочне свідчення кричущих проблем суспільства. Але сама акції частково переслідувала доволі матеріалістичні цілі – популярність серед народу та фінансове благополуччя в якості «сучасних художниць». Так, наприклад, нещодавно стало відомо, що Pussy Riot буде зареєстровано як товарний знак.

Важко сказати, чи будуть наслідки справи FEMEN симптоматичними для нашого суспільства, але народна підтримка низових ініціатив – точно не той ресурс, на який варто покладатися активісткам. Їхні акції занадто епатажні, їхні вчинки занадто необдумані, а вимоги – нечіткі та далекі від інтересів пересічних жінок. До речі, цими днями набула неабиякого розголосу справа зґвалтування на Вінниччині, у якій фігурує студент педагогічного коледжу Іван Слюсаренко. Вину цього молодика у зґвалтуванні ще варто довести, але міліція навмисно спотворює свідчення 18-річної потерпілої Саші Скоробогатової. Тобто, по факту, міліція явно намагається зам’яти справу. Примітно, що FEMEN, які так палко протестували проти секс-туризму в Україні на цей раз зовсім загралися в політику та проігнорували новину з Вінниччини. Неважко помітити, що акції FEMEN здебільшого приурочені до медіа-подій, на кшталт ЄВРО-2012 та процесу надPussy Riot. Активістки FEMEN можуть скільки завгодно твердити про неабияку народну підтримку свого руху, але зрозуміло, що серед народу вони викликають лише роздратування.

Дарина Коркач

Блог авторки

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з кінця вересня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа.

Центр дослідження суспільства — незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. Серед основних напрямків роботи: вивчення суспільних рухів, освітньої та містобудівної політики, робітничого класу та проблем бідності. Експерти Центру — викладачі, аспіранти та випускники Національного університету «Києво-Могилянська академія».    

При використаннi матерiалiв сайту обов’язковим є посилання на Центр дослідження суспільства