Прорив

З ким не буває. Хочеш висловити щось важливе, розгортаєш книжку, чи заходиш у фейсбук, а воно осьдечки. Слово блогерові Олегу Ясінському: «Думаю о том, какой процент в обществе (любом) составляют недалекие благонамеренные люди, которые после той или иной профессиональной идеологической обработки при помощи СМИ и последующей команды «фас» готовы одним махом сбросить с себя чешую цивилизованности и превратиться в активных соучастников любого государственного преступления. Люди, до сих пор находившиеся не у дел, всяческие неудачники, завистники и романтические мечтатели о подвигах и славе, вдруг получают в подарок «патриотический долг», моментально наполняющий их жизни чувством гордости, собственной значимости и правоты. Эпидемия массовой глупости захлестывает страну прямо пропорционально девальвации человеческой жизни»…

Розвиваючи думку, риторично запитую: а який відсоток в суспільстві тих, хто здатен протистояти пропаганді? І вже без риторики: що здатне забезпечити імунітет від неї?

«Найгірший ворог будь-якої пропаганди – інтелектуалізм» – це саме той випадок, коли професійному брехунові Йозефу Геббельсу варто повірити. Зауважмо, під «інтелектуалізмом» у жодному разі не слід розуміти освіченість, чи обізнаність. Для адекватної оцінки подій, важливим є не обсяг проштудійованої інформації (до того ж, здебільшого, фейкової), а вміння відсортовувати зерно від полови. А як щодо віри, духовності? Бог його знає. Чи чорт… Тут як пощастить.

Людство з найдавніших давен навчилося виправдовувати високими поняттями свої найжахливіші, найбезглуздіші вчинки. Віруючий – все одно віруючий і в тому випадку, коли віра його неправедна. «В Україні стався духовний прорив!» – констатують екзальтовані тітоньки, схожі на адепток Білого Братства. З їхнім твердженням можна навіть погодитися, уточнивши тільки формулювання – прорив інферно. Тонкий світ, він дуже неоднорідний, і поняття «пекло» теж до нього належить. Соцмережевий сатанізм мілітарної пропаганди, священики, що благословляють кровопролиття, батальйон «Діва Марія», гасла «З нами Бог» на блокпостах обидвох сторін конфлікту – релігія й етика у перевернутому вигляді. Наскільки актуальна зараз сентенція Олександра Меня: «Подлинная вера неотделима от человечности». Але спробуй пояснити її вітчизняним шахідам. Та й з нашими диванними сотниками, яких шахідами ну ніяк не назвеш, знайти спільну мову не легше.

«Настануть часи, – віщував Ніл Мироточивий – коли всі будуть безумствувати, а тому, хто не безумствує, говоритимуть: ти безумствуєш, бо не схожий на нас». Втім, не ми перші, не ми останні, кому такі часи випадає переживати.

Чиясь неучасть у злі, несхильність уподібнюватися «масі», дратує «свідомих» більше, ніж безпосередня ворожість. Самостійний, незаангажований інтелект доводить їх до шалу. Так і галілейські патріоти, продовжувачі справи повстанського ватажка Юди Гавлоніта, реагували на дивну для них відстороненість Христа від національно-визвольного руху проти римського Путіна, чужинців та п`ятої колони. Юрба, що кричала «розіпни!», пішла б у вогонь і в воду за омріяним войовничим Месією-Царем. Прикметно, що помилуваний згідно з її волевиявленням Варавва був не просто розбійником, а радикальним бунтівником-націоналістом, месником-патріотом.

Як гадаєте: чому той месник плакав?

Роман Скиба