В середине девяностых годов, в результате приватизационных махинаций, сотни работников КСП «Бориспольское» лишились земли, на которой они проработали десятки лет. Все недвижимое имущество бывшего колхоза: фермы, склады, сушилки, административные здания, техника и даже общежития, в которых проживали десятки людей, были проданы подставной коммерческой фирме, за которой стоят чиновники и магнаты Киевщины. Огромный фруктовый сад был распродан под застройку, а большинство плодовых деревьев беспощадно вырубили – типичная ситуация, которая обобщает тысячи подобных актов приватизационного грабежа на всем постсоветском пространстве. Цинично ограбленные сельхозработники организовывают акции протеста, добиваясь компенсаций и земли бывшего сада, который они намереваются возродить. LIVA.com.ua дает слово людям, которые приехали посмотреть на некогда цветущие земли, обработанные их собственными руками.
Винник Софія Степанівна
Я проробила тут, у саду, понад десять років. Прийшла з села Люберці, по переводу. Потім мене скоротили – а я б ще робила. Була робітницею садової бригади. Росла тут в нас малина, смородина, порічка, клубника, абрикос, вишня, черешня, груши, яблука, сливи, ще багато чого. Нові сорта постійно висаджували. Все було в господарстві, торгувалося, постійно возили ягоди, фрукти на Київ – найдешевші, бо ж не з-за кордону їх везли, як зараз, не за тисячі кілометрів.
Ми цей сад садили, поралися, носили ведрами воду, взимку захищали від снігу, вітру. Ніхто цього, значить, не згадує. Сьогодні мені в Пенсійному фонді кажуть, що в мене пенсія мала тому, що була мала зарплата. А хіба я не працювала? Вся бригада працювала так, що і вихідного ні в кого не було – треба було у неділю йти у сад, поливати деревця.
І бачите – виростили були сад. А тепер знайшлися власники, що все знищили. Хто ж буде відповідати? Якщо мені дерево в себе біля хати викорчувати треба – то треба дозвіл природоохоронної служби отримати. А де ж вона була, коли знищили сад, зробили таке безчинство над нашими землями, які ніколи їм не належали?
Сьогодні держава – це райдержадміністація, облдержадміністрація, державні кадастрові агентства, міська влада, депутати всіх рівнів. А де ж наша держава? Вона ж нас і обібрала, виходить?
Скільки, оце, буде тривати геноцид проти всіх нас?
Кравчун Людмила Хомівна
Я стільки попрацювала у саду, а за двадцять років нічого не заробила. Землю забрали, родючий сад вирубили. Маю два диплома ударника, маю пенсійне посвідчення, але майже ніякими пільгами не користуюсь. А ті що є – відбирають.
Ми б не допустили такого поводження з садом. Самі б його доглядали. Чому нам його не дали, а дозволили знищити, загарбали все? Як можна з цим миритися, що вони знищили нашу матір-землю? От бачите, лишилося кілька квітучих дерев – а ж тут навесні ціле біле море квітів було, цілий окіян.
Ми пройшли через суди всіх рівнів, щоб довести, що вони не мали права на наші землі. Але прокуратура бездіяльна – хоча це державний орган. Ми не знаємо тих прокурорських законів. Коли я дала запит – хто змінив цільове призначення саду, хто повиривав ті дерева, яке будівництво може бути під тут час судових справ – ніхто мені на це відповіді не дав. Навіть розмовляти з нами не хочуть.
Закони – для багатих, державна влада в панів, багатирів. Якщо так далі піде, вся Україна буде мертва, як оцей наш сад. Бо все в нас заберуть, і нема кому пожалітися.
Треба йти, і добиватися свого.
Фото Миколи Споріка
-
Економіка
Уолл-стрит рассчитывает на прибыли от войны
Илай Клифтон Спрос растет>> -
Антифашизм
Комплекс Бандеры. Фашисты: история, функции, сети
Junge Welt Против ревизионизма>> -
Історія
«Красная скала». Камни истории и флаги войны
Андрій Манчук Создатели конфликта>> -
Пряма мова
«Пропаганда строится на двоемыслии»
Белла Рапопорт Феминизм слева>>